Cxemcast 049 – KiK

Як ви записували цей лайв? Яка естетика стала основою запису?

У нас є студія, яку ми збирали довгий час. Ми її досі модернізуємо, додаємо нові інструменти й постійно щось змінюємо. Я ще зі шкільних часів колекціоную радянські синтезатори й інші аудіоприлади. Але не всі девайси лишаються у студії надовго: якщо кілька років чимось не користуюся, то обмінюю на інший девайс; а у коморі маю стільки ж обладнання, скільки і у студії. Щодо інструментарію: зараз складно згадати, що конкретно використовували для цього лайву. Драматургія гри формується під час самого процесу, який спрямовує нас і підказує, який з підручних інструментів стане найбільш вдалим виразним засобом. Усі наші лайви зазвичай так і відбуваються: не артикулюючи нічого конкретного, ми починаємо грати і за певний час з'являється загальний біт, який далі злагоджено розвивається. Значна частина того, що ми записуємо, з’являється саме так. Буває, відразу біт не з’являється. Тоді ми робимо паузу — продовжувати безглуздо. П’ємо чай, говоримо про книжки, фільми, науку, — про що завгодно, але уникаємо теми музики. Іноді ми використовуємо заготовки, які щоразу видозмінюються і звучать по-новому. Саме ця жива думка, а не повторення одного і того ж, і є для мене чесним ставленням до того, чим ми займаємося.

Ми з Павлом співпрацюємо, хоч би й з перервами, майже 15 років. 10 з них присвятили електронній естетиці. Однак, неважливо, граємо ми на гітарах чи на синтезаторах, головне — чи пульсує щось між нами, чи ні. Рік тому ми писали все на касети чи бобінник, а потім вирізали звідти фрагменти. Так з’явилася збірка, випущена на лейблі NYH. Багато матеріалу було втрачено через некоректний запис, тому ми потім перейшли на 16-канальний запис з пульта (наш друг якраз подарував нам старенький G4), щоб можна було редагувати зігране.

Чи вийшло б у вас записати схожий матеріал за допомогою комп’ютера, а не аналогової техніки?

Думаю, так, хоч ми й надаємо перевагу аналогу. У нас були періоди, коли ми грали лише на комп’ютерах — музика від цього не сильно страждала, але при роботі з софтом доводиться максимально розсувати рамки внутрішніх обмежень через різноманіття виражальних засобів.

Як ти познайомився з Павлом?

У Курську в 90-х сформувалася незалежна локальна сцена, а Павло був одним з її стовпів, так що не перетнутися було неможливо. У 1996 я презентував свій проект, запрограмований на Spectrum ZX, у клубі, де працював Павло. Далі просто спілкувалися і через певний час почали грати разом.

Наскільки різноманітна музична сцена у Курську?

У Курську є кілька музичних рухів, що розвиваються, але це переважно позерство — зробити модну аватарку для соцмереж за пультом або з гітарою. Будь-якого продюсера або музиканта видно за кілометр, навіть якщо він геть не вміє грати або зводити матеріал. Якщо в артиста є чесність, для мене це вирішальний фактор, щоб протягнути руку і допомогти, чим зможу. Проте, є і важка артилерія — люди з бездоганним смаком, які точно знають, що роблять, і не зважають на моду. Наприклад, DJ Killer, навколо якого вже більш як 15 років обертається все, на що варто звернути увагу в танцювальній культурі нашого міста. Як правило, з такими людьми ми більш ніж дружні.

Розкажи про незалежну сцену в Курську в 90-х. Як це виглядало?

Це була велика і різнобарвна тусівка, яку об’єднувала відвертість і чесність — до публіки, до себе і до роботи. Мій друг, музичний критик Віктор Піняєв, написав не одну статтю про те, що подібної сцени на території Радянського Союзу не було більше ніде. Унікальність деяких колективів досі вражає — вони передбачили тенденції, які стали трендовими набагато пізніше. Звісно, підґрунтям усього була гітарна культура, але з дуже потужною танцювальною основою.

Неодмінною частиною будь-якого концерту були танці під касетного діджея після виступу гуртів. Не було жодного поділу і розшарування, це було єдине культурне середовище, зрозуміле всім. Я без остраху міг представляти свої електронні роботи після акустичного проекту: ідея й контент були набагато важливіші, ніж форма. Чесність найбільш значних персон з тієї сцени досвідчена тим, що вони досі в авангарді музичного життя міста.

Виходить, сцена досі є, але перебуває у самоізоляції, і про неї мало хто знає?

Молоде покоління, як йому і належить, набиває власні ґулі і винаходить свій велосипед. Для зацікавлених двері завжди відчинені. Ми стикнулися з тим, що вік, виявляється, може бути демаркаційною лінією. Деякі люди, слухаючи нашу музику, дуже дивуються, що нам не по 20 років. Однак, я звик сприймати мистецтво незалежно від віку, прописки, гастрономічних уподобань чи інших умовностей.

Чи часто в місті відбуваються музичні заходи?

Якщо говорити про гідні уваги вечірки і концерти, вони відбуваються настільки часто, наскільки часто ми самі їх влаштовуємо. Усю цю весну наша команда готувала занедбане бомбосховище на околиці міста для серії заходів, отримувала дозволи, вкладала свої сили і фінанси в цю справу. У результаті одна, але дуже потужна тусівка відбулася, чому ми і наші гості були невимовно раді.

У плані загальнокультурних подій зараз відбувається набагато більше концертів, ніж раніше. До нас приїжджають цікаві виконавці, піаністи, оркестри, джазові колективи. Потік європейських і американських гуртів на гастролях зачіпає наше місто по дорозі в Москву. Я намагаюся обирати близькі мені події й насолоджуватися.

Наскільки відчувається вплив Москви на Курськ?

Чим ближче до масової культури, тим більше з’являється перетинів, але оскільки ми маємо інший світогляд, ніякого впливу не відчуваємо.

Чи можна стверджувати, що у периферії є певний шарм, який впливає на електронну музику?

Я б, можливо, і поговорив про провінційну відкритість і довірливість, та зараз важить лише особистий фактор. Я знайомий з крутими столичними музикантами, і вони, попри рівень і репутацію, відкриті й прості в спілкуванні. Водночас, деколи бачуся з місцевими продюсерами, зарозумілими і пихатими, і не розумію, чим обґрунтована їх поведінка.

Словом, те, де ти живеш і працюєш як музикант, не має значення?

Абсолютно. Не варто здаватися кращим, ніж ти є насправді. Важливо не брехати самому собі, (а відтак і оточуючим), а чесно робити свою справу і не перейматися, що немає сотень прихильниць. Можливо, сенс твого життя — допомогти своєю музикою конкретній людині, і це важливіше за багато чого іншого.

Це сенс твоєї роботи?

Це сенс мого життя, а музика — це один зі способів його вираження. Сенс у нашій реальності або всесвіті радше за все відсутній. Хотілося б займатися його створенням, але на це не вистачає часу. Зазвичай ми просто граємо як виходить, ґрунтуючись на інтуїції та культурному фундаменті.

А якщо це просто музична графоманія?

Графоманія передбачає єдиного усвідомленого споживача, яким є автор. Ми ж, хоч і робимо продукт виключно для себе, часто чуємо його в незнайомих локаціях у незнайомих людей.

Чи багато у вас релізів?

Рахунок не ведемо, але намагаємося весь матеріал, який виходить гідним, роздати лейблам, щоб він як мінімум не загубився. Утім, для мене реліз — це, безумовно, фізичний носій. Над цим ми поки й працюємо і неодмінно почнемо вести рахунок.

Чому фізичний, а не цифровий? До речі, ти маєш на увазі вінил?

Вінил, касета, бобіна, восковий циліндр — усе, що можна потримати в руках і де звук буде мати певне забарвлення. У нас є один реліз на вінилі, але я його навіть не бачив. Це самописна платівка, записана в моно. Але трек не суто наш, а спільний запис з проектом Почему Коммутатор Молчит.

Але хіба зараз, в епоху інтернету, тактильність має якесь значення?

Вона важлива як ніколи. Сьогодні прелюдія і ласки — це лайки під світлинами, а не дотики, а музику мастерять під колонки лептопів. У епоху інтернету, тобто в епоху безмежного доступу до знань, дуже хочеться просто доторкнутися до продукту свого світогляду.

Ми практикуємо «мікропаті» для друзів, коли від одного до двадцяти людей збираються у нас в студії і ми граємо для них, аби вони відчули звукові хвилі саме так, як відчуваємо їх ми — а не як вийде на записі. Це відчуття звуку — теж своєрідна тактильність.

Які плани на майбутнє?

Часом плутаємо мрії і плани. Тому в планах — продовжувати рухатися до формування власної мови і філігранності саунду, щоб висловлюватися більш вдало. А в мріях — поринути у rave-travelling і частіше виїжджати зі студії з лайвами.

 

 

Інтерв’ю взяв Богдан Конаков.