Багато часу проводиш в рідному Штутгарті?

Я виріс у невеликому селищі у 20-ти хвилинах від Штутгарта, головного міста південного заходу Німеччини. Досі тут живу, займаюся музикою, працюю. Чудове місце.

Цей мікс був записаний під час шоукейсу лейблу Mannequin Records у берлінському клубі OHM. Тобі близька ідея та концепція лейблу?

Я завжди сприймав Mannequin Records як лейбл, який видає якісний саунд, і з найпершого релізу колекціоную їхні записи. У своїх сетах я люблю змішувати різну музику: від техно до синтвейву. Релізи деяких артистів лейблу дуже близькі мені за духом й ідеально вписуються в мою добірку.

У 1987 році ти організував свою першу вечірку, на ній же і грав. Як змінилися твої смаки за останні 30 років?

Тоді, у 1987 році, я грав різну музику, від синтпопу до ранніх хаус-треків. Мені подобалося ставити щось із Frankie Goes to Hollywood, Depeche Mode або Anne Clark. Протягом багатьох років у «новій танцювальній музиці» (я маю на увазі ньюбіт і техно) постійно з’являлися цікаві та якісні речі, які я забирав до своєї колекції. Останні 15 років я досліджував італо-диско, мінімал-синт, EBM та електро, залишаючись при цьому на перетині різних стилів. Як і в 1987 — щоправда, уже з більшим вибором опцій.

Важко порівнювати музику того часу і те, що я граю сьогодні: зараз випускається дуже багато різної нової музики, до того ж, мої пізнання старої стали набагато глибшими. За стільки років пошуку я зібрав велику колекцію, багато речей з якої — справжні скарби, і я обожнюю ділиться цим з танцмайданчиком.

У одному зі старих інтерв'ю ти казав, що більшість діджеїв вважають за краще не виходити за рамки одного стилю, а ти, навпаки, завжди намагався комбінувати. Зараз дедалі більше артистів грають еклектичні сети. Як ти поясниш таку тенденцію?

Я думаю, що ця тенденція пов’язана насамперед із тим, що зараз усе більше простежується потреба не бути монотонним: нікого не здивуєш, граючи виключно хаус виключно техно. Окрім цього, цифровий формат і сучасні технології перетворили діджеїнг з елітарного на масовий, зробили його доступним буквально кожному, тож з’явилося багато нових артистів і нової музики. Ба більше, зараз перевидають багато записів, які донедавна були недоступними, рідкісними або дорогими.

Колись у іншому інтерв’ю ти казав, що надаєш перевагу вінилу, а не діджиталу. Що ти думаєш про це зараз?

Іноді я оцифровую треки, щоб зробити ремікс або щось змінити. Переважно купую вінил і касети, адже так я підтримую артиста і звукозаписну індустрію.

Як колекціонер вінилу, що ти думаєш про роль цього формату і про його майбутнє?

Як колекціонер і продюсер, я вважаю, що єдиний правильний шлях для моєї музики — це реліз на вінилі. Якщо лейбл паралельно видає її в цифрі, це непогано, але я не планую випускати музику лише в цифровому форматі. Сподіваюся, ще багато артистів залишаться прихильниками вінилового формату, й індустрія надалі буде розвиватися.

Ти почав робити музику в 1997 році, але перший реліз вийшов лише у 2001. На що пішло цілих чотири роки?

У 1997 році у мене вийшов один трек на CD-компіляції, я його зробив на студії групи Klangstabil. Після того я почав будувати свою власну студію. Чотири роки пішло на те, щоб зібрати обладнання, на якому я міг би записати свою першу повноцінну платівку. Зараз у мене щось виходить досить рідко, бо крім музики маю багато занять і обов’язків. Тому я видаю музику настільки часто, наскільки у мене стає енергії й часу.

Ти був у Києві 12 років тому. Чим тоді вразило тебе це місто?

Я провів у Києві всього пару днів у кінці 2004 року, під час Помаранчевої революції. Пам’ятаю, я грав у дуже маленькому клубі, забув його назву. Було круто, це була хороша ніч. Минуло стільки років, я б радо повернувся до цього міста.