Ти один із засновників талліннського клубу Lekker. Чому ви вирішили його відкрити? Наскільки складно це було?

Так, ми з друзями відкрили його півроку тому. Таллінну не вистачало гарного клуба. Нічного життя в місті фактично не було, як і місць з цікавою, якісною програмою. Звісно, важко відкривати клуб у місті, де більшість звикла ходити в бари з безкоштовним входом — щоб поспілкуватися, а не щоб потанцювати. Усі ніби застрягли в незрозумілому стані між невіглаством і знудженістю. Варто бути більш відкритими до нового!

Складно відкрити клуб, коли локальна сцена невелика. Тому нещодавно ми вирішили створити звукозаписний лейбл, де будемо видавати наші записи, а також релізити інших естонських музикантів.

Виходить, Lekker — єдиний клуб у Таллінні?

Був бар Protest — головне місце, куди всі ходили, легендарний бар... Я там працював, коли мені було 16, і саме там я почав діджеїти. Але нещодавно Protest закрили, а на його місці збираються побудувати черговий хмарочос. Ще в Таллінні є кілька вечірок, які переїжджають з місця на місце. Наприклад, Mutant Disco, які вже протягом вісімнадцяти років організовує Рауль Саареметс.

Як до вас ставиться місцева влада?

У нас досить непогані взаємини. Ми не обмежені у часі — можемо продовжувати вечірку доти, доки не розійдуться люди. Кумедно, але Lekker розташований під центральною площею міста, а над нами розташована будівля міськради. Насправді, це не найкраще місце для клуба через підвищену увагу до нас.

Я чув про те, що естонське й російське населення фактично сегреговані. Як це впливає на нічне життя? Чи правда, що є вечірки тільки для росіян або, навпаки, лише для естонців?

На жаль, так і є, ми майже не перетинаємося. Це стало головною причиною того, що я почав серію вечірок під назвою Діма — я хотів привернути російськомовну молодь, яка любить ту ж музику, що і ми, але сидить удома. Поки що похвалитися нічим, але я не втрачаю надії побачити на танцмайданчику естонців і росіян разом. Звісно, у мене є кілька знайомих серед росіян, але це не показово.

Розкажи про історію естонської локальної сцени.

Рауль Саареметс, більш відомий як Ajukaja, він же Hüpnosaurus — це наш своєрідний наставник. Він пише музику вже понад тридцять років і зупинятися не збирається. У минулому було декілька гуртів, які робили хаус, але вони вже давно не займаються музикою. Однак, деякі хіп-хоп- та хаус-продюсери з дев’яностих, буває, грають діджей-сети.

На кого з молодих естонських музикантів варто звернути увагу?

Перш за все, я б виділив Kadajane, а також Bakey USTL, Endamisi Salamisi, Kask і Neuronphase.

Чи багато в Естонії лейблів?

Лише кілька. Є, наприклад, Frotee Records, які переважно перевидають невідому локальну музику. Решта — лейбли олдскульних продюсерів, на яких вони випускають свій матеріал.

Кілька тижнів тому вийшла твоя платівка Nikolajev EP. Це твій перший реліз?

Так, це мій дебют, платівка вийшла на лейблі Collect-Call. Далі планую реліз під псевдонімом Dima Disk на лейблі Porridge Bullet.

Як ти почав займатися електронною музикою?

У 15 років я вперше потрапив на вечірку Mutant Disco. Тоді я почав збирати гроші на синтезатор, а далі пішло-поїхало, як кажуть.

Ти прихильник аналога?

Після того, як помер мій слабенький комп’ютер, я почав робити музику на аналогових інструментах, записуючи треки на касети і т. д.

На якому сетапі пишеш музику зараз?

Мені дуже подобається те, що зараз роблять Korg, особливо MS-20 Mini і EX-800. Зараз чекаю на пакунок з Minilogue. Окрім цього, використовую Octatrack, Waldorf Streichfett, Microkorg, TB-3, Electribe ESX. На цих інструментах я записав перший міні-альбом.

Яке майбутнє у клуба Lekker і естонської сцени загалом?

We Gonna Change The Game!