Cxemcast 013 – Brother G

Що таке бути діджеєм? Як давно ти став на цю стежку?

Уперше я став за діджейку, напевне, у 1998 році. Я більше почуваюся продюсером, ніж діджеєм, хоча грати теж люблю.

Нарешті продюсер серед діджеїв! Тоді поговоримо про це. Як ти робиш треки і що важливо для тебе в продакшені?

У сетапі маю і залізо, і комп’ютер. Що саме важливо? Мабуть, сам реліз, для поповнення дискографії. Мені хочеться, щоби вона була великою і різноманітною, без треків на цифрі, над чим я і працюю. Одна з основних машин у моїй творчості — Akai MPC1000, її використовую з різними інструментами, залізними та софтовими. З DAW юзаю Logic Pro X і Ableton Live 9.

На яких лейблах ти видавався? Чи важко українському продюсеру стати помітним?

Не буду перераховувати перші цифрові релізи. Перший вінил вийшов, гадаю, у 2010 році на лейблі Rawax, це була компіляція. Далі був альбом, що складається з двох релізів, 12” і 10”, на лондонському Boe, під ім'ям G-Transition; два VA на Udacha і Rough House Rosie, два сольники на Rawax і два релізи на моєму старому лейблі MRS. Українському продюсеру, звичайно, важче стати помітним, ніж хлопцю з Лондона або Чикаго. Але якщо вірити і любити те, що робиш, не важливо, звідки ти.

Виходить подорожувати по світу й грати?

Поки географія не надто різноманітна, але виходить.

Я чув, ти грав у клубі Tresor.

Нещодавно, у грудні. Було дуже круто! Я грав на хаус-танцполі Globus, це був понеділок, але людей напхано ще й як. Звук Void Acoustics був однозначно найкращим сетапом, на якому мені довелося виступати. Народ в Берліні завжди круто реагує на музику, і Tresor не став винятком. Вийшло пограти завдяки лейблу Rawax — я один із його фронтменів. Узагалі, усі мої виїзди в Німеччину так чи інакше трапилися завдяки Роберту (бос Rawax), через нього я завів необхідні знайомства і продовжую ними обростати.

Клас! Як так виходить, що в будні — навіть у понеділок — клуби збирають аншлаг?

Берлін — унікальне місце. Це більш ніде в світі не можливо, і лише в Берліні є ця атмосфера безперервної, незалежно від дня тижня, вечірки. Магія цього місця притягує потрібних людей, і саме вони формують кістяк охочих танцювати без упину. Плюс велика концентрація артистів та інших культурних чинників, зокрема, потужна клубна індустрія.

Як на Заході реагують, коли чують, що ти з України?

Не так багато людей розуміє, де це. Багато хто вважає, що я з Росії або що Україна — частина Росії. Також багато хто гадає, що я з Берліна.

Як сприймають твою творчість тут, в Україні, а як за кордоном?

В Україні не знаю навіть як, а за кордоном непогано сприймають, є підтримка знаних продюсерів.

Виходить, у нас це нікому не треба?

У нас все найцікавіше, по суті, лише починається. В Україні не було таких передумов для культурного розвитку, як в Європі. Ми пройдемо свій шлях і я не бачу проблем ні в чому.

Це зрозуміло, від Європи ми дещо відстаємо. Чого не саме вистачає?

Мало артистів, нема різноманітності невеликих колективів, які розбудовують свої характерні стилі. Немає справді сильних лейблів, дистрибуції і т.д.

І як вирішити ці проблеми?

Це питання до промоутерів.

Ніхто не знає їх в обличчя, але від них усе залежить?

Ну а від кого ж. Продюсеру, що активно працює, складно знайти час навіть на пошуки букінга. А проблема наших промоутерів зазвичай полягає у меркантильності. Нашим хлопцям доведеться ще багато чому навчиться. Наразі в нашій країні немає уявлення, що це індустрія, і її самої фактично немає теж. Однак, останнім часом ситуація помітно поліпшується і рухається в правильному напрямку, тож я вірю, що в нас усе попереду. Надія є.

Скажи, як у нас реагують на те, що ти, підписант закордонного лейблу і що граєш, наприклад, в Берліні? Напевно, для декого це важливіше, ніж музика?

Зазвичай кажуть «о, круто», але без особливого ентузіазму. Відвідувачів вечірок, які купують платівки і просто знаються на музиці, — меншість. Сноби ж скажуть щось штибу «хто лише в тому Берліні зараз не грає». Не відчуваю якоїсь надмірної реакції. Я простий хлопець; якщо ж триматимуся більш пафосно, тоді, може, й з’явиться реакція штибу «о, це супер-артист».

До речі, ти більше лайви граєш чи діджей-сети?

Я граю діджей-сети, надаю перевагу вінилу. Лайви грав у минулому, але планую до цього повернуся.

Хто такий гарний діджей?

Для мене гарний діджей — це яскраво виражений смак і стиль, а також уміння розгойдати танцпол. Смак за гроші не купиш, і за пару місяців він не з’явиться. Техніка другорядна, адже загалом це все не складно. Однак, у кожного є своє визначення, існують дуже різні погляди на цю культуру.

Але ж смак не вимагає, щоб діджей грав лише у певному стилі чи жанрі?

Ні, звичайно. Смак — це те відчуття якісного матеріалу, яке приходить з роками, чи навіть десятиліттями.

 

 

Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.