Cxemcast 012 – Igor Glushko

Як давно ти граєш? Як прийшов до діджеїнгу?

Усерйоз почав захоплюватися електронною музикою на початку 2000-х. Тоді ще не було такого достатку джерел, аби легко дістати музику, тож доводилося викручуватися. Пам'ятаю, купував диски на книжковому ринку, що на Петрівці, й у магазині Два меломана. Більше того, на той момент мені пощастило бути знайомим із людьми, які володіли справжнім скарбом — швидкісним доступом до Інтернету. Правдами і неправдами я отримував нову музику і дізнавався нові імена. Тому в 2006 році логічним кроком стало те, що ми, тоді ще адміни форуму radarr.kiev.ua, почали робити свої вечірки. Це було ще до того, як я почав купувати платівки. Свій перший публічний сет я відіграв тільки в 2009 році, уже як музичний журналіст. Я бачу в цьому позитивний момент — я став діджеєм не просто тому, що це модно. Перед тим я зумів сформувати смак, обрости корисними знайомствами і визначити бачення того, як це має бути. Грати я почав техно і хаус, бо відчував потребу і необхідність саме у цьому. На щастя, сьогодні це вже не диво. Якщо чесно, справді отримувати задоволення від діджеїнгу і вміти абстрагуватися від нервозності і стресу, пов'язаних із сетом, я почав тільки нещодавно. Мені справді подобається цей процес: я його розглядаю і як гобі, і як можливість отримати задоволення.

Чим вечірки тих років відрізнялися від сьогоднішніх?

Вечірки того часу були душевні й дещо наївні порівняно з тим, що ми маємо зараз, але в цьому була їхня перевага. Перша наша вечірка була в Статус Паті Барі в універмазі Україна — лайнап був виключно київський, але приміщення ледь не луснуло, і до середини ночі на барі скінчився майже весь алкоголь. Букінги пішли тільки через рік: спочатку ми возили московських діджеїв, потім перекинулися на закордонних «зірок». До того, як я почав займатися іншими проектами (вечірки журналу Djam і серія івентів Addicted), ми зуміли організувати в Києві виступи людей штибу Йориса Воорна, Prosumer, Scuba, Move D і т.д. Мій особливий спогад — виступ Dub FX. Я не певен, що взявся б робити щось подібного формату зараз, але тоді для нас це було великою подією.

А чому не взявся б?

Не взявся б, бо мої смаки й ставлення до справи змінилися. До того ж, змінилися мої бажання, пов'язані з тим, що я хочу бачити на вечірці.

Зараз багато говорять про майбутнє київської сцени: куди це все веде, і що заважає її розвитку. У попередніх інтерв'ю часто випливала тема снобізму. Що ти думаєш про це?

Снобізм — це погано, і я знаю, що ним дорікають і мені. Гадаю, найбільш правильний підхід — знайти баланс між різними типами публіки, яка потенційно може ходити до тебе на вечірку. Добре — це коли людям подобається атмосфера вечірки, незалежно від того, хто там грає і на якому місці в рейтингу Resident Advisor перебуває головний гість. Для мене, до речі, Схема є одним з найкращих прикладів таких заходів. З іншого боку, я не візьмуся робити вечірку просто через те, що вона може «вигоріти» у фінансовому плані. У кожної людини повинен бути здоровий егоїзм, і в мене він виявляється у тому, що я хотів би чути на вечірці ту музику, яка подобається передусім мені. Наразі це техно, особливо в його «психоделічних» проявах, на зразок Rrose, Tobias, Vril і подібних артистів.

Останній реліз Vril мені теж сподобався. До речі, як справи з Addicted? Яка у вас була місія?

Addicted вже не існує. Це було невелике ком'юніті друзів, які намагалися робити вечірки певного формату. Але в підсумку ми зрозуміли, що нас забагато (п’ять діджеїв і один віжуал артист). Було важко знаходити музичні компроміси, та й життєві пріоритети у людей змінюються. Після останньої вечірки з Svreca в грудні 2013 року я вирішив взяти паузу. Відтоді ми не робили жодних івентів і не випускали подкастів. Я просто ходив на вечірки інших людей, намагався просякнутися їхньою атмосферою, а ще їздив на музичні заходи в інші країни. Мені потрібно було позбутися того снобізму, про який ти говорив до цього, і просто навчитися отримувати задоволення від самого процесу. Зараз я відчуваю в собі сили знову почати щось організовувати. Ніхто ще не говорив про це публічно, але разом з Сашком Sunchase і Вірою Sue ми запускаємо новий проект Rhythm Büro. Уже готуємо кілька заходів з цікавими іноземними гостями, але мені хотілося б, щоб ці вечірки цінували не через ім’я гостя, а через те, що там просто весело. Ми плануємо докласти до цього всіх зусиль.

Думаєш, реально, щоб слухач не звертав увагу на ім'я артиста?

На стадії «до вечірки» нереально, на стадії «після» — цілком. Для хорошої вечірки потрібні передусім party animals, за ними — їхні друзі та знайомі, потім — просто люди, які випадково потрапляють на вечірку, і навіть сноби теж потрібні. Не потрібні тільки геть «ліві», які до цього ні з чим подібним не стикалися. Мені здається, що узагальнювати портрет відвідувача не можна — комусь найважливіше обговорити, хто який трек зіграв; а комусь взагалі на це начхати, та дорікати останньому в жодному разі не можна. Я бачу зріз нашої публіки так: люди, які хоч якимось чином до цього стикалися з техно. При цьому не важливо, хто як бачить правильну техно-вечірку — ми повинні знайти підхід до всіх.

Тобто бути конформістом?

Не зовсім. Конформізм — це відсутність власної позиції. У нас своя позиція є — просто вона дуже ліберальна, відкрита. Якщо тобі подобається те, що подобається нам, і ти готовий зробити свій внесок у атмосферу вечірки, ми завжди будемо тобі раді. І твоїм друзям теж.

Інколи не вистачає такої лагідності, але в музиці компроміс часто може нашкодити, чи не так?

Не існує єдиного правильного шляху. Ти можеш спробувати піти на компроміс, а можеш діяти по-своєму, пробоєм. Але це не завжди впливає на те, чи отримуєш ти задоволення від процесу. Наразі я очікую саме на втіху від вечірки, а на це зокрема впливає ставлення до справи. Якщо ти налаштований на те, щоб комусь щось довести і блиснути крутим ім'ям гостя — це неправильний підхід. Але якщо ти налаштований на задоволення і створюєш для цього максимально сприятливі умови, this might do the trick for you.

Пишеш музику? Чи лише діджеїш?

Поки я тільки діджею. Я почав робити перші боязкі кроки в студії Саші Sunchase, під його наглядом. Не хочу ворожити, чи вийде. Можливо, колись це і принесе плоди, але оскільки я завжди був своїм найбільшим критиком, це повинно бути щось справді круте.

Бути діджеєм також важко?

Діджеєм бути важко, особливо якщо у тебе ще є корпоративна робота, як у моєму разі. Але мені це подобається, я розслабляюся на вихідних, коли граю.

Реально заробляти виключно діджеїнгом?

Думаю, реально, але щонайменше в одному випадку зі ста. Я від діджеїнгу радше втрачаю гроші. У когось ця ситуація інша, але багато хто має підлаштовуватися і робити те, що не зовсім подобається. Геть в шоколаді одиниці — якщо говорити про Україну. Але вони цього заслуговують. Для мене питання грошей — другорядне. Гроші не приносять щастя, їх не варто сприймати інакше, ніж як інструмент для досягнення мети. Як ти ними скористаєшся, залежить лише від тебе.

З грошима зрозуміло, та зворотнім боком медалі стає те, що діджеїти починають — зазвичай погано — усі, кому заманеться: дизайнери, маркетологи, страховики, школярі… Що відбувається з цими людьми? Це дискредитує статус діджея! Як із цим боротися? Звісно, на кожен продукт є свій споживач. Якби це не користувалося попитом, цьому не було б місця. Неможливо геть безсумнівно вказати, що добре, а що погано. У такій ситуації цілком природно з’явилися своєрідні фільтри. Схема — це фільтр, Closer — теж фільтр, але дещо інакший. І вони з'явилися недурно, бо до того вже існувало щось, чому вони мали себе протиставити. Саме тому Closer існує не з 2005 року, а відкрився нещодавно. Десять років тому не виникало необхідності тримати СМників подалі від діджейського пульта, як не було необхідності й у низці інших функцій, які це місце успішно виконує.

Це звучить смішно, але яку пораду ти б дав молодим діджеям?

Не слухайте порад і робіть те, що вважаєте правильним.

 

 

Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.