Cxemcast 011 – Texcut

Перше питання, як завжди, вступне: давно граєш? Розкажи свою історію «як я став діджеєм».

Перші сети я грав ще в далекому 2006-у, але не вважав це серйозною справою, аж поки не купив свою першу платівку. Це сталося 7 червня 2008 року, через 4 дні після мого дня народження. Це був Babylon: Volume 1 від одного з найпопулярніших на той момент мейнстрімних дабстеп-продюсерів, Rusko. Тоді все заграло іншими фарбами. Напевне, саме в той день я і став діджеєм.

За ці сім років назбиралося вже багато платівок?

Близько семисот, купував їх по-різному — залежить від запалу і від того, як часто граєш. Коли був популярний дабстеп — ще не в тій формі, до якої ми звикли зараз — платівки купував постійно і великими пачками.

Яка в тебе найулюбленіша?

У мене в фаворитах завжди буде ця: Digital Mystikz, Haunted/Anti War Dub. Для мене вона мірило якісної, але водночас простої музики.

Ти говориш, що все направду почалося тоді, коли ти купив першу платівку. Гадаєш, варто оцінювати професіоналізм діджея по тому, з чого він грає?

Не зовсім. Коли я почав купувати платівки, потрібних мені треків не було в діджиталі — інтернет був повільний, Boiler Room теж не було. Я ще встиг застати той час, коли класичний діджейський набір складався з двох вертушок, мікшера, пачки платівок, навушників і голок. А від добрих традицій і звичок відмовлятися складно. Однак, зараз усе одно, на чому граєш, головне — результат. Ableton, Traktor — не в тім справа. Мої улюблені діджеї та музиканти вже давно не тягають сумки з платівками, та я поважаю їх не менше.

Ти згадав про Boiler Room. Коли він уже буде в Києві?

Мене це питання не дуже хвилює, краще на нього поїхати в Німеччину чи Польщу.

Ось, у Кракові або Вроцлаві він є, а в Києві немає. Виходить, у нас немає власної сцени, гарних музикантів?

Сцена є. Чи я б радше сказав, що у будь-якому стилі є зародки сцени. Однак, наші молоді (і не дуже) музиканти чи діджеї отримують мало критики і конструктивних відгуків на виступи. Це дуже гальмує їх розвиток. Так само, немає тусівки експериментаторів, які б штовхали один одного далі. У нас є тільки окремі особистості. Для мене, наприклад, найяскравішою був і, напевно, завжди буде Станіслав Толкачов.

Виходить, корінь зла — це відсутність музичної критики?

Виходить, так. Не вистачає на всіх Горохова, як на мене. Але якщо серйозно, проблема лежить глибше. Я б відкрив якийсь паблік для дискурсу, обов'язково включив би до нього різних хлопців, таких, як Ігор Глушко, з їх критичними думками. Закинув би на вентилятор — і, може, ми б нарешті щось і зрозуміли.

А що зі слухачами? Хіба їм потрібна локальна сцена, коли можна майже кожні вихідні ходити на закордонних артистів і навіть зірок?

Ага, закриють кордон і будемо всі ходити в Форсаж на ночі студентів.

Гнітюча перспектива. А ти пишеш музику?

Я постійно тисну на якісь синтезатори, часто — разом з кимось. Але з цього нічого путнього поки не вийшло. Можу дати посилання на свій старий проект, де ми записували купу всіляких інструментів і зводили все в один канал; виходив повний треш. Проте, було потішно. Звучало це приблизно як у такому треці: Uğursuz Rok Ulduz — Poshta. Музикою я б це не назвав, але сам процес був неймовірно крутий.

Серед усіх діджеїв, у яких я брав інтерв'ю, не виявилося жодного продюсера. Яка «місія діджея» в розвитку сцени?

Простий приклад: у мене є друг, Діма, відмінний продюсер, він дуже продуктивний і, загалом, популярний. Проте, мені часто вдається дивувати його, відкривати очі на деякі стилі і артистів. Може, у цьому місія діджея? До слова про Діму, ми з ним нещодавно грали тестовий лайв в Одесі, було дуже угарно.

Уся надія на слухача, який би дивувався, освічувався й аплодував?

Золоті слова.

Твій подкаст вийшов доволі еклектичним, на межі техно й ембієнту. Я правильно вгадав?

Не зовсім, радше на межі експериментальної музики, із елементами етніки та техно-кінцівкою. У ньому я спробував зібрати те, що мене характеризує. Це може звучати егоїстично, але так робить кожен діджей. Тому мікс — це то ураган, то штиль.

А що для тебе експериментальна музика?

Це перекинуті догори дригом рамки, нявкання кошеняти з максимальним дилеєм на початку трека, звуки величезного модуляра в кінці. Для мене, напевно, найвлучніший приклад експериментальної музики — це Kaboom Karavan.

Виходить, для тебе техно — це переосмислення такої музики під танці?

Ні. Я обожнюю бас, глибокий, сильний, складний — це в мене ще з дабстеп-періоду лишилось. Ось у деяких артистів це досі виходить, як треба. Саме тому в мене почалися взаємини з техно: від таких артистів, як Material Object, Rrose і Atom, у мене виступають сироти знову і знову, як це було шість років тому під дабстеп.

А що трапилося з любов'ю до дабстепа? Гадаєш, він пішов не туди, коли втратив британський акцент?

Та все просто. Його перестали писати правильні люди. Вони зараз мають зовсім інші справи.

Техно?

І так і ні. Наприклад, Mala грає лайв з кубинськими барабанщиками, а Loefah ставить тек-хаус. У всіх по-різному, але майже всі при ділі.

Що ти плануєш грати на Схемі в цю п'ятницю?

Глибоке техно, ніяких хітів, просто глибоке техно з ахуєнними бас-лініями і дуже довгими музичними орнаментами.

 

 

Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.