Розкажи, будь ласка, як на тебе вплинув переїзд?

Переїзд у Берлін зробив мене більш самостійною. Усе свідоме життя я була частиною певних спільнот людей, з якими перебувала в близькому щоденному конекті. Це були компанії друзів або колективи проєктів. Останні 5 років до повномасштабного вторгнення таким ком’юніті для мене була команда «Культури звуку». Моє життя чимось нагадувало сюжет сіткому: є певні персонажі, декілька локацій і кожен день — нова серія. У Берліні все кардинально інше. Тут у мене немає ані місця, яке я щоденно відвідувала б, ані однієї компанії. Я маю багато друзів, але всі вони зазвичай не знайомі один з одним. Є безліч барів, клубів, кав’ярень, які мені подобаються, але важко виділити одне місце. За цей рік я провела більше часу наодинці із собою ніж, напевно, за все життя і я безмежно ціную цей досвід. Навчилася краще розуміти та плекати свої глибинні цінності. Заглибилася в дослідження музики та природи. На щастя, у Берліні є доступ до різноманіття обох. Окрім позитивних трансформацій є ще глибока травма і проживання горя. Моє рідне місто — Бахмут, а останні 10 років я жила в Харкові. Я майже не бачила війни, бо рано поїхала, і мені дуже важко усвідомлювати та приймати реальність такою, якою вона є. Але я вдячна, що маю безпечний простір для проживання цього.

Як релокація позначилася на проєктах, якими ти займаєшся та твою власну практику?

Моїм основним напрямом діяльності був клуб у Харкові. Від початку повномасштабного вторгнення він припинив свою роботу. Увага команди перенеслася на проєкт Gasoline Radio, що оголосив запуск 22 лютого 2022 року. Ще в травні 2022 радіо оновило діяльність і почало щоденно виходити в ефір. Приблизно водночас запрацювала київська філія школи «Культури звуку».

Напочатку я була занурена в операційні процеси Gasoline дистанційно, але поступово сформувалася потужна команда в Києві й зараз я належу до радіо, лише як друг-помічник, а не частина крю.

Станом на сьогодні, велику частину моєї уваги займає інтенсивний курс із німецької, який я відвідую щодня від понеділка до п’ятниці. Також я досі точково залучена до актуальних проєктів «Культури звуку». Частина команди після 24 лютого почала базуватися в Лісабоні, минулого місяці пройшла перша вечірка промо групи Sexto (читається як сешту) — португальського втілення «Культури звуку». Зараз ми працюємо над підготовкою другої події, в якій я візьму участь і як діджейка. Також нещодавно я долучилася до команди української співачки Аліни Паш і допомагаю їй з організацією її концертної діяльності.

Хто увійшов до Sexto з команди «Культури звуку»?

Основною рушійною силою Sexto є Валентин Бобилев — засновник «Культури звуку» та співзасновник Gasoline Radio. 24 лютого він разом із дружиною Світланою перебував в Азії, а після початку вторгнення перебрався в Лісабон. Ще одна учасниця команди «Культури Звуку», а зараз також і Sexto — Аня Мордак. У «Культурі звуку» Аня займалася адмініструванням бару, декораціями та мерчем.
Промо група виникла органічно, із бажання знайомити португальську спільноту з українськими артистами та нашим підходом до вечірок, а також створити платформу для об’єднання і подальшої взаємодії людей зі спільними цінностями. Вечірки наразі носять повністю некомерційний характер і весь прибуток спрямовується на потреби ЗСУ. Після першої вечірки задонатили 13200 грн.

Понад рік тому в подкасті для DTF ти зазначала, що харківська сцена доволі невелика. Чи відчуваєш ти, що «Культура звуку» змінила цю тенденцію?

Важко пригадати контекст, в якому я давала цей коментар, але насправді харківська електронна сцена, в порівнянні із Київською, а особливо берлінською, дійсно невелика. Усе, що відбувалося в місті було досить легко охопити увагою. Для мене було дивним дізнатися, що відбулася вечірка, про яку я не чула. І часто, навіть 2-3 масштабних івенти в місті в одну ніч, могли бути проблемою для промоутерів. У той час, як у Києві могло одночасно відбуватися з десяток подій, а в Берліні може й більш ніж сотню.

«Культура звуку» точно дала поштовх для розвитку місцевої сцени, виростила свою аудиторію та стала платформою для становлення артистів. Думаю, справедливо можна зазначити, що протягом декількох років це був основний андеграундний клуб у місті, як свого часу Closer у Києві. Саме «Культура звуку» познайомила велику кількість харків’ян з електронною музикою, а представників спільноти з інших міст та країн — із Харковом. За роки існування клубу попит на електронну музику в місті точно зріс. Мені важко оцінити актуальну ситуацію харківської сцени, адже я не була там понад рік. Проте приємно бачити, що вже з’являються анонси вечірок. Не знаю, якою буде нова харківська сцена, поки вона тільки зароджується, але це неймовірне поле для реалізації і я впевнена, що воно дуже скоро й органічно заповниться.

Якою ви бачите «Культуру звуку» через кілька років? Як плануєте розвивати проєкт?

Важко відповісти на це питання. Частина команди в Києві, частина в Лісабоні, я в Берліні. У нас не було ніякого спільного стратегічного планування діяльності «Культури звуку» й кожен зараз максимально зосереджений на тому, щоб вирулити своє життя й актуальні проєкти. Лідер формації — Валентин, це точно людина за якою я готова йти і якого я буду завжди за можливості підтримувати. Щодо моїх особистих планів — я точно хочу повернутися в Україну, коли побачу можливість для цього. Зараз я тут, бо моє старе життя більше не працює, повертатися в Харків мені нікуди, а будувати нове в Києві, з усіма викликами, пов’язаними з війною, поки не відчуваю ресурсу. Так що зараз як є, а далі побачимо.