Zavoloka — Edyna (2003)

Скрябін — Інтро (1999)

Uлiя Лорd — Шукаю світло (1998)

Dopes Ov Air — Summer eventide (2002)

Sidhartha — Аlfa Moon (Re Mix by Golova278) (2000)

Da Sintezatoros! — Paris '98 (2000)

Взрыватели — Чьи мы (1998)

Danilkin — Trance Of Love (2000)

Yozsch — Day, Night And Day Again (2000)

Zavoloka versus Kotra — Charming (2006)

dunaewsky69 — & (2004)

Скрябін — Клей (Мікс 3) (1999)

Zavoloka — Siyaty (2003)

Андрію, привіт! Розкажи насамперед, де ти був, коли почалося повномасштабне вторгнення? Їздив кудись в евакуацію?

Я був у Львові. Уже давно хотів переїхати туди з Києва, рік тому провів там зиму, цьогоріч теж поїхав і хотів уже шукати роботу, думати про майбутнє там тощо. Але коли почалася війна, мені навпаки було неспокійно у Львові: ти йдеш вулицею, де гуляють туристи, працюють ресторани, відкриваєш новини, а там жесть. Десь на десятий день я вирішив повертатися в Київ. Прийшов на вокзал, сів у порожній потяг, а потім пішки йшов із вокзалу додому.

Мені здається, я місяць чи два приходив до тями. Був дуже дивний стан: я не розумів, що і як робити, плюс регулярне читання новин — дуже сумбурний період.

Чому хотів переїхати?

Елементарно стомився від Києва. Це нормально. Це як 40 років жити й працювати на одній роботі. Ти вже все знаєш, всюди був, усі райони обійшов пішки, крім якихось Позняків. У якийсь час почали дратувати всі ці балкони, маршрутки — виходиш і хочеться плакати. 

Львів це теж Україна, усе в межах однієї країни, але ти приїздиш, а там усе інакше, душа співає. Навіть коли ти йдеш спальним районом, у Сихові, наприклад, там усе таке цікаве й нове.

Ти згадував дослідження радянського дизайну. Розкажи про свою практику такого візуального збиральництва.

Я думаю, що це ще з Радянського Союзу. Мій старший брат колекціонував марки, значки, календарики, вирізки з газет — усе, що тільки можна. Батько колекціонував книжки, монети тощо. Мені здається, я це все підхопив, але в мене все віртуальне. Мені подобалося збирати логотипи й типографіку на блошиних ринках і секондах, знаходити вивіски та друковані видання з минулого. Але проблема в тому, що я не на 100 % це використовую. Інколи я собі дорікаю за те, що це все перетворюється на якесь любування. Сидиш, дивишся — красиво. А треба щось із цього робити, наприклад, зіни, постери, книжки. Це унікальний референс. Цим потрібно користуватись, досліджувати це.

Звідки походить назва «Сигнал з міліції»? Який період охоплює цей проєкт?

Коли я почав досліджувати музику, завжди було враження, що я щось пропустив. Світова музика — це нескінчений всесвіт, його неможливо до кінця дослідити, немає ні початку, ні кінця. Я подумав, що потрібно обрати собі нішу, щось таке унікальне, чого ніде й ні в кого немає, а ти на цьому розумієшся. Тоді я саме слухав якийсь альбом радянської нової хвилі, і раптом зрозумів, що це воно: 80-і, 90-і, я там був, я це все відчув, пережив, я знаюся на контексті й це стане тим унікальним контентом. Я щось завантажував, збирав, сидів у вКонтактє, на форумах, а потім побачив довідку «Вашему мальчику пришел сигнал из милиции, он себя плохо ведет» і подумав, що це ідеальна назва.

У рамках «Сигналу з міліції» хотілося б також досліджувати саундтреки з кінофільмів, оцифровувати розмови з кіно — робити звукові ландшафти. У перших добірках домінує гітарна музика, постпанк, а зараз хочу створювати драму в міксі, мати умовний сценарій, комбінувати вставки з кіно: наприклад, шум природи з фільму, трек, запис із диктофона тощо.

У твоїх міксах переважно радянська музика російських авторів. Чому вони очевидно домінують? Чи плануєш і далі досліджувати музику цього часового проміжку?

Так історично сталося, що радянський та пострадянський контент — здебільшого російською мовою, а центром цього всього була Москва. Не хочеться ставити хрест на дослідженні радянської, пострадянської музики, але щоб і далі працювати над цим, треба щонайменше дочекатися перемоги, переосмислити цей досвід та якийсь час із ним пожити.

Ти був частим відвідувачем «Хліба» у 2010-х. Яким був той осередок та тогочасна музика? Як трансформувалася спільнота?

Цікавіше говорити про 90-і та початок нульових. У 2000-х я пішов працювати в музичний магазин, де в мене зявилися друзі, які слухали нойз. Тоді я навіть не знав, що є такий музичний напрям, але згодом почав ходити на різні нойз-вечірки. Можливо, це й було моїм становленням. У мене був шок — я не розумів ту музику, для мене це була якась екзотика, але найбільше мене дивувала атмосфера. Усі були класні, незвичні, модні. Основний контингент цих вечірок складали студенти Могилянки, бо часто події відбувалися в їхньому кіноклубі або в головному корпусі Академії. Що цікаво, на цих вечірках усі сиділи в позі лотоса з заплющеними очима, навіть якщо була танцювальна музика. Мене це дивувало й не дуже подобалося, бо хотілося реально танцювати.

Це був початок міленіуму, відбувалися перші виступи Zavoloka, Kotra, виступ Violet в клубі «Барви», з’явився фестиваль «Деталі звуку». Я не розумію, куди все зникло. Зараз тільки суцільне техно, вечірки всі нічні та майже однакові. Немає нічого вечірнього, інтелектуального, куди можна просто прийти та послухати музику.

Коли ти вирішив стати діджеєм? Чому вирішив припинити грати? 

Я думаю, почав десь у 2007 році. Так вийшло, що тоді всі мої друзі грали музику. Разом із Борею (DJ Borys) ми працювали в музичному магазині — всюди музика, завжди музика, так я й почав вчитися грати, хоч мені здається, що так і не навчився. Втім, останні 8–10 років, коли я приходжу на вечірку, я ставлю собі питання: «Що я тут роблю?». Мені не цікаво, я дорослішаю і змінюються уподобання. Це нормально.

Яку ідею ти вклав у добірку, яку підготував для нас?

Ще три роки тому я зробив теку з українською музикою на комп’ютері. Але здавалося, що все дуже погано — було мало треків, мікс виходив десь на 20 хвилин. Зараз, до речі, з’явилося дуже багато підбірок з українською музикою, але часто це виглядає як компіляція за географічною прив’язкою. Натомість мені хотілося зібрати матеріал, що звучатиме сучасно, цікаво, без «Території А». І це виявилося проблемою.

Після 24 лютого я пришвидшився, бо зрозумів, що треба це зробити терміново, але так, щоби ти слухав і постійно ставив собі питання: «Невже в нас так було? Чому зараз не так? Чому сучасна музика переважно мімікрує європейське звучання?». Тоді вона була унікальна, самобутня, наївна. У цьому міксі, здається, вийшло зробити археологічне дослідження джерел української електронної музики, створити інструмент для розуміння історичного моменту її становлення. Показати, як мені здається, у всій красі унікальний український контент.

Ранній Скрябін — беззаперечна легенда. Як ти думаєш, чому вони відійшли від експериментального звучання? Чи це поширена проблема сцени?

Я зрозумів, що в мене є часові межі дослідження музики. Грубо кажучи, з початку 80-х до умовного 2005-го. Я помітив, що коли з’явився дешевий та швидкий інтернет, усе зіпсувалося. Я не розумію чому, але всі пострадянські країни об’єднує така тенденція. Це дуже вплинуло на музику, на її якість. Коли слухаєш щось із 90-х, воно якесь таке сире, у гарному розумінні цього слова, самобутнє, цікаве й реально зносить дах.

Щодо змін Скрябіна та відходу від експериментального звучання — узагалі, люди з віком змінюються, напевно, є лише 10 % людей, чиї смакові рецептори з часом не зазнають руйнацій та можуть видавати щось актуальне й нове.

Чим тебе зацікавила виконавиця Uлiя Лорd?

Мені останні роки дуже подобається трип-хоп 90-х і нульових. Uлiя звучить як умовний український Portishead. Коли слухав цей трек, був шокований — і вокал, і власне музика дивовижні. Я розквітнув.

Розкажи про інших виконавців. Про них здебільшого нічого не відомо.

Danilkin дебютував на першій з рейв-вечірок «Торба», що відбувалися в Києві в Будинку кіно. Sidhartha це проєкт Андрія Кириченка. До речі, Кириченко це, напевно, один із небагатьох прикладів людини, яка упродовж 20 років послідовно займається цікавою електронною IDM музикою. Da Sintezatoros! — дуже класна група, їхні кліпи були на «Території А». Загалом це такий український Orbital. Yozsch, здається, досі грає. Це проєкт Олексія Бабанського. Його трек я вперше почув у підбірці Summer SALEction 2000, яку я випадково купив у 2000 році. Але таке враження, що артисти з цієї добірки випустили лише по одному треку, що згодом увійшли в цю компіляцію. Інформації про них взагалі немає, ні альбомів, нічого. Але я слухаю цю підбірку й у шоці, там такий звук, що я не знаю, як це все назвати. Це унікальний матеріал.

Як ти шукаєш музику? Де знаходиш?

З початком війни я перестав слухати й шукати музику. Зазвичай користувався всім — від soulseek до торентів і вКонтактє. Буває, гуглиш якусь групу, знаходиш форум, а сайт не працює з 2007 року, тоді перечитуєш усі повідомлення, шукаєш, пишеш листи, просиш mp3. Часто тобі відповідають. Наприклад, треки Da Sintezatoros! я так і знайшов: на форумі українського psy-trance був запис 2006 року, де якийсь чоловік згадує 1998 рік, пише, що це були гарні часи, і в нього є mp3 гурту, який він радо надішле. Він писав це під псевдонімом, я загуглив і дізнався, що це, здається, співпродюсер Da Sintezatoros!, знайшов його на саундклауді, написав йому лист і попросив альбоми. Він залив усе на гугл-диск і вислав.

Зараз багато хто розбирає архіви української музики 90-х. Як думаєш, це якось вплине на сучасних артистів?

Мені здається, такі архіви, це як музей, усім буде цікаво. Можливо, це надихне на створення чогось нового. Як мінімум пробудження українського нам гарантовано. Сильвестров у своєму нещодавньому інтерв’ю ставить собі дуже влучне й болюче питання: «Неужели, чтобы люди начали играть мою музыку, должно было случиться несчастье?». Замініть у цьому питанні музику на графіку, шрифт або кінематограф та спробуйте дати собі відповідь.