Cxemcast 082 – Dunaewsky69
Інтерв’ю взяв Михайло Богачов
08.04.2020

Cxemcast 082 – Dunaewsky69
Інтерв’ю взяв Михайло Богачов
08.04.2020





У кінці дев’яностих ти грав важку гітарну музику, у нульових видавав IDM та грав техно, а у десятих приділяв усе більше уваги позажанровій експериментальній музиці. Що об’єднує цей різноплановий музичний масив? 


Для мене любов до музики починається з пошуку нових звукових алгоритмів, незвичайних та дивних, з експериментального підходу до створення та виконання музики загалом. Кожна людина шукає свій шлях, і в експериментальній музиці його знайти найлегше, адже там немає кордонів, правил і обмежень. 


Я з дитинства слухав різноманітну музику: від Accept, Modern Talking, Depeche Mode до Napalm Death, Cannibal Corpse, C.S.S.O, Cryptopsy, Merzbow. Від важкої музики я еволюціонував до електронної, позаяк у мене був дефіцит нового та справжнього, не штампованого. 

Найголовніше — опинитися у потрібний час у потрібному місці, тоді у тебе формується смак і ти справді відчуваєш, що твоє, а що не торкає тіло, розум і душу. Люди — звукові істоти та приймають ту музику, яка відповідає тому, ким вони є. Це як з тілом — воно є тим, що ти їси, чим ти живеш, що ти робиш. Є багато музики, яку я взагалі не розумію, і коли я випадково десь її чую, хочеться кричати: «навіщо так жити, люди?» Зараз я сконцентрований лише на своїй музиці, маю час тільки на неї. 


Твоя музика може спершу здаватися жорсткою та абстрактною, але мелодійна складова для тебе теж важлива — це особливо помітно у твоїх альбомах Happy You й A Capella. Що для тебе на першому місці, оригінальний саунд чи влучна мелодія?


Саунд, створення мелодії чи композиція — тут у мене немає пріоритетів. Є настрій, який я намагаюсь зафіксувати будь-яким чином, і є стан, який дає мені цю можливість. У альбомі Happy You втілено характер певного періоду мого життя. Я написав його 10 років тому, але видав тільки у 2019-му, адже його час настав саме тоді. Моя мелодійна музика працює як збуджувач емоцій — приємно шкрябає душу та мозок. Є й інша музика: альбом A Capella — це те, що я не міг утримати в собі. Альбом складений з ланцюжкових фраз, фрагментів, і головний інструмент у ньому — мій голос, який поєднується з атмосферними ефектами. Сенс музики, яку я створюю, до кінця зрозумілий лише мені, адже я пишу її не на замовлення і не для того, щоб звучати актуально.


Які музиканти на тебе вплинули?


Mick Harris, екс-ударник Napalm Death.


Ти про його сольні проєкти Lull і Scorn? Виходить, це він надихнув тебе перейти від гітарної музики до експериментальної електронної?


Так. Я почав слідкувати за його діяльністю, коли він пішов з Napalm Death. Він мене надихнув записатися на барабани в студентський оркестр, де я грав чотири роки. Я вивчав його стиль гри, ретельно слухав кожен трек. Уже потім Дмитро Федоренко з Kvitnu привозив його в Київ і я грав з ним на одній сцені в Cinema. Це була моя мрія, і вона матеріалізувалася!


Але музикою ти займався і до того, як записався у студентський оркестр, правда?


Мій батько був музикантом, грав на баяні. Матір співала, а сестра грала на фортепіано. Змалку я грав на баяні, гармоніці, фортепіано та гітарі. Я вчився у Національному авіаційному університеті з 1996 до 2001, а з 2001 до 2018 працював у сфері нафтопродуктів — від оператора АЗС до керівника нафтобази другого розряду. Я мав змогу розвивати свою домашню студію, купувати недешеві інструменти, а також спостерігати життя, протилежне тому, яке мені було цікаве. Музика йшла паралельно, але вона як повітря, я без неї не можу. У 2018 році я кинув роботу й переїхав у Грецію.  


У твоєму біо ти описуєш себе як «magical workaholic». Як влаштований твій робочий процес?


Останнім часом я живу в місцях, де багато чудової природи — усе гудить, шумить та навіть мовчить дуже незвичайно. Буває, зранку записую звуки, які мене оточують, і кожного разу можна почути щось для майбутніх мелодій та композицій. Коли нема натхнення, беру якусь залізяку — синтезатор, семплер абощо — та починаю вивчати технічні аспекти, невідомі мені принципи їх роботи, і в процесі може народитися щось цікаве. Неважливо, на чому ти пишеш музику, головне те, що з цього виходить. 


Зараз працюєш більше з залізом чи в DAW?


Працюю тільки з залізом, так цікавіше та живіше. Кожен інструмент — це окремий робот, який працює за своїм алгоритмом, має свої властивості, завдання та перетворює електричну енергію у духовну. Кожен інструмент живе та дихає, має свій характер та свій сенс життя.


Який у тебе зараз лайв-сетап?


Він змінюється залежно від настрою Зараз використовую Elektron Octatrack, Elektron Analog Four, Electro-Harmonix 45000, Memory Man with Hazarai, Strymon BigSky, Boss RC-505 Loop Station, Moog Mother-32, Teenage Engineering OP-1, Nux Loop Core, Nord Modular G2, Mackie 1202-VLZ3, гітару та пару мікрофонів. Це те, що може вміститися у валізу. Іноді граю на баяні — дуже люблю цей міні-орган. 


Ти грав у вже легендарних місцях штибу Cinema та Эfir, застав Xlib. Як змінилася київська електронна сцена з того часу?


Эfir був спільнотою друзів, місцем концентрації творчих людей, художників, музикантів. Я був там з самого початку, проживав та бачив на власні очі усю його еволюцію. Останнім часом я не слідкую за подіями, тому мені важко уявити, що саме відбувається на електронній та експериментальній сцені у Києві. Однак, щось відбувається, і це добре — сподіваюся, там все щире і живе, а музична спільнота відверта і справжня.


Окрім Києва, у тебе, здається, багато чого пов’язано з Краковом.


У 2010 та 2012 роках я отримував грант Міністра культури Польщі Gaude Polonia. У 2010-му я пів року створював свій проєкт у Музичній академії Кракова, а в 2012-му ми були там утрьох з Катериною Заволокою та Дмитром Федоренком. Результатом нашої резиденції став альбом Kallista, який складається з краківських звуків, які ми записували під час довгих прогулянок містом. Альбом вийшов на лейблі Kvitnu і виявився, як на мене, цікавим та експериментальним. Також я виступав на краківському Unsound, що було важливим досвідом. 


Ти багато видавався на Kvitnu. Як ти познайомився з Катериною та Дмитром?


Kvitnu — це для мене більш ніж лейбл, це мої друзі. Співпраця розпочалась у 2005 році на першому фестивалі електронної експериментальної музики в Україні Деталі Звуку. До цього фестивалю я вже видав кілька своїх альбомів і мав досвід виступів на сцені, Дмитро послухав моє демо і вирішив мене запросити. У 2007 році Дмитро видав на Kvitnu мій альбом Xquisite. Xcerpt, а потім ще пару моїх робіт. Після нашого спільного релізу, який вийшов у 2012 році, ми більше не зустрічались і не спілкувались так, як раніше. Я іноді сумую за ними, але знаю, що у них все добре. Вони продовжують підтримувати ідею свого лейблу та живуть музикою, і я це поважаю. Гратись у музику і жити музикою — це дві різні речі. 


Нещодавно ти переїхав у Салоніки. Як це вийшло? 


Я не можу сидіти на одному місці, мені стає сумно без розвитку. Мій дім — це простір, який надихає мене створювати щось нове. Коли звикаєш жити життям, яке тобі не подобається, перетворюєшся на тіло, яке не має відчуття особистої душі. Тоді вже краще не бути живим. Коли я рухаюсь та перебуваю у різних місцях, не встигаю звикати та сумувати. У Салоніки мене запросили мої друзі Михайло Стаднійчук та Наталія Румянцева. Вони живуть там вже кілька років, працюють та навчаються на факультеті кіно. Саме вони відкрили мені світ грецької мови та нескінченно чарівного моря, відкрили мені можливість вивчати звук та зображення. Ніколи не пізно почати займатися тим, що любиш по-справжньому. Зараз мені 43, я студент Іонічного університету на факультеті мистецтва звуку та зображення. Я живу на острові Керкіра, навчання грецькою мовою безкоштовне, і це дає мені змогу відчувати фінансову захищеність. Звісно, заробляти музикою непросто, але мені здається, що саме зараз я почав жити. Можна знайти купу причин, щоб не втілювати те, про що мрієш. А можна робити те, що подобається, з мінімальними витратами. Головне — мати бажання. 


Розкажи про Hitsyourself, твій новий проєкт, створений у Салоніках. У чому його ідея?


Ми з Михайлом Стаднійчуком та Наталією Румянцевою вирішили закарбувати той стан, який нас завжди наздоганяє у Греції, тож почали створювати музику та фіксувати її на плівку. Вже встигли видати два ЕР: Koudounoforoi та Agios Petros. Також маємо великий LP, який вийде незабаром. Можливо, для когось ця музика може звучати надто психоделічно й експериментальною. Паралельно ми почали створювати зображення та відео, а також записали радіопередачу, яка незабаром вийде в ефір. 


Ще у тебе є проєкт Lamineylf (техно з семплів птахів, тварин, погодних явищ), а у вільний час ти літаєш на параплані. Природа — важливе джерело твого натхнення, чи не так?


Lamineylf — це спроба об’єднати техно-ритм з глибокими звуками природи, які нас оточують. Живі звуки несуть у собі живу енергію. Я дуже люблю природу: гори, море і небо. Любов до неба та авіації маю з дитинства. З 1993 по 1996 я навчався в авіаційному військовому училищі у Чернігові, там здобув початкові навички польотів на винищувачі Л-39 та стрибків з парашутом. 


Параплан — це легкий спосіб піднятися до самих хмар, угору, без перешкод. На параплані можна літати годинами, тепле повітря, яке піднімається з поверхні землі, тримає пілота. Польоти — ціла наука, але для мене головне — це спілкування з моїми друзями, які показали мені найкоротший шлях до неба. В Грецію я параплан поки не привіз, але тут прекрасні гори, тож усе попереду.


Що плануєш на найближче майбутнє?


Найближчим часом планую підготувати до видання свій новий альбом Maurostahtara — днями отримав майстеринг з Берліна, який зробив Konstantin Gervis з ACL studio Berlin, дуже гарний музикант та звукоінженер. Це запис з періоду, коли я переїхав у Салоніки та почав вивчати грецьку мову. У 2019 році я створив власний лейбл DUN69, на якому планую видавати свої музичні роботи, а також робити спільні проєкти. Надалі хочу видавати музику на фізичних носіях. Ще вивчаю зображення — фотографія, відео, малюнок. Хочу поєднати це зі звуками, які весь час створюю. Загалом, у планах робити більше цікавої музики та знаходити нові способи доносити свій месидж до слухачів. 

Ми використовуємо файли cookies.