Cxemcast 081 – Gabber Eleganza

Чому ти захотів взяти участь у наступній Схемі?

Я стежу за Схемою вже кілька років. Не пам’ятаю, як я про неї дізнався, але східноєвропейська сцена — щось, що мене завжди цікавило. Існує думка, що оскільки це найбідніша частина Європи, молодь там тусується так, як у Європі колись давно. Цей стереотип, ймовірно, правдивий. Я не ходив на східноєвропейські рейви у 20 років, але світлини цей вайб передають. Думаю, Схема — чи не найкраща вечірка у плані вайбу, вона дуже відкрита. Мені подобається те, що це величезна вечірка, яка має сміливість пропонувати різнопланову музику не кільком сотням людей, а кільком тисячам. Це просто божевілля, адже музика змінюється кожні пів року, та й мої сети теж постійно інакші. Моє ім’я може викликати упередження, на мене вішають ярлик, і я створив цей проєкт, щоби долати такі межі. Ідея пограти у такому відкритому та гібридному місці, як Схема, — це для мене ідеально, і саме у таких місцях я можу ділитися своїм баченням та звучанням. 

Ти кажеш, що на тебе можуть вішати ярлик. Що ти маєш на увазі?

Коли чуєш «ґабер», уявляєш важку і напористу музику. Люди очікують цього від мене, хоча я граю не лише хардкор, я граю різні речі по всьому спектру музики, яка не обов’язково важка чи швидка. Усе залежить від того, який у мене вайб перед виступом. Я діджей, і тому мені подобається ідея сторітелінгу. Звісно, я обрав таке ім’я, такий у мене підхід, і я про це не шкодую. Але коли я планую тур, люди, які не знають мій проєкт, кажуть, мовляв, «ми не проводимо хардкор-вечірки». Вони бачать моє ім’я і розмова вже не складається. Цікаво, починаєш розуміти, що зміна візуального іміджу, з якою допоміг мій блог, не впливає на сприйняття звуку. Це вже нове завдання для мене, і саме тому я записав гібридний мікстейп, і саме тому мої діджей-сети складаються не лише з хардкору. Мені подобається переходити межі та грати поза зоною комфорту. 

Відчуваєш інколи, що твоє ім’я стало для тебе обмеженням?

Мені дуже подобається моє ім’я, я ним пишаюся. Це частина мене і результат процесу, а мій процес інколи доволі наївний, простий. Для мене наївність суголосна підходу у стилі «я хочу це зробити, тому я просто візьму і зроблю». Я люблю все саморобне. Інколи виходить грубо і брудно, і мені подобається результат просто тому, що він є. Це частина підходу, де головне — це пристрасть і душевність. Якщо занадто багато працюєш над ідеєю, можеш загубити щось дуже важливе. Ідея має бути простою — і тоді вона буде сильною. Постійно щось додавати — це не для мене, мені до душі робити усе з першої спроби. Звісно, інколи доводиться робити кілька спроб, особливо у продакшені. Але загалом мій підхід інтуїтивний, простий і брудний.

Це те, що для тебе означає «саморобне», DIY?

Так, але це не лише естетика. Йдеться про те, що ти можеш зробити своїми силами. Приміром, я не вивчав написання музики, але мені до душі робити трек із тими навичками, які у мене є, і не гнатися за складним дизайнерським звучанням. 

Що змінилося з того часу, як цей проєкт став твоєю постійною роботою?

У плані діджейства нічого не змінилося відтоді, як десять років тому я почав цим займатися як гобі — тоді я організовував вечірки з незалежними артистами у Бергамо. Хіба що зараз я вже не займаюся промоутерством. У іншому плані — продакшн, лейбли, артисти — багато чого стало інакше. Я не лише діджею, а й займаюся консалтингом та працюю як художник. Інколи відчуваєш тиск дедлайнів, мені це не подобається. Це завжди вибір: ти не хочеш втрачати свободу, але водночас тобі необхідні гроші, щоб займатися іншими справами. Зараз я зберігаю баланс, бо можу собі дозволити казати «ні». Я займаюся музикою не заради грошей. Підлітком я ходив на ґабер-вечірки, тож це органічне продовження мого досвіду. 

Звісно, зберігати наївний підхід виходить не усюди. Необхідно планувати, пріоритизувати важливе, якщо перед тобою дедлайн. Інколи це пригнічує, бо я дуже спонтанний, і якщо з’являється ідея, хочу братися за неї негайно. Це проблема багатьох творчих людей — ти не можеш розпочати новий проєкт, якщо вже маєш поточний. Раніше мене лякало, що я втрачу інтерес до всього цього, але якщо це станеться, то я просто зупинюся. Так сумно, коли артисти роблять з себе банкомат. Гроші — це залежність незгірш наркотиків та інших речей, і вона, безперечно, залишає на тобі відбиток. Але якщо зберігати баланс, то все буде гаразд. Саме тому я хочу бути незалежним і мати свободу казати «так» або «ні». 

Розкажи про Never Sleep. Це спроба перевинайти себе чи продовження Gabber Eleganza?

Це еволюція. Я підтримую архів онлайн, але рідко заливаю щось нове. Я розпочав цей проєкт, щоб змінити візуальний образ певної субкультури. Люди прийняли цей новий образ, я зробив свою справу. Звісно, якщо я знаходжу щось круте, я можу це опублікувати, але загалом у мене є купа чудових зображень, які я не викладав, бо у цьому вже немає потреби. 

Я зберігаю архів як частину свого проєкту, але нині працюю в офлайн-світі: діджей-сети, виступи й, звісно, лейбл. Мені подобається розповсюджувати музику за допомогою мультимедійної платформи. Починаючи з публікації книги Hardcore Soul, я віддаю належне тому, що помістив з офлайну в онлайн, і тепер беру з онлайну і поширюю це офлайн. Виходить, я рухаюся від постінтернет-блогу до преінтернет-блогу. Це, звісно, спрощення, але загалом мені подобається виходити з зони комфорту та водночас мати мультимедійну платформу/гурт, який висвітлює те, що я роблю. 

Цю книгу ти часто змальовуєш як ремікс старого і нового. Чи є ще щось нове, що тебе захоплює?

Останні кілька місяців я слухаю лише музику з дев’яностих. Нове мене не дуже цікавить, але, звісно, є речі, які мені подобаються. Зокрема оцей інтелектуальний підхід до рейв-музики.

Ти про концептроніку?

Концептроніка буває доволі нудною. У мене є EDM-бекґраунд, і ця музика зазвичай більш груба, вона покликана змушувати людей танцювати та кайфувати. А концептроніка звучить як особистий вислів бедрум-продюсера, у ній більше «я». Інколи це буває цікаво, особливо тоді, коли її створюють люди, які не є представниками конкретної сцени, і вони реміксують відповідно до свого бачення, привносять щось нове. Це мене захоплює. Приміром, Лоренцо Сенні — він мій друг, і все, що він робить, просто неймовірне. Він походить з постпанку, хардкор-панку, рейву, і створює власний світ. Або ж згадаймо схожих артистів, які походять із рейв-сцени й пишуть штуки без бітів. 

Реміксувати щось, що тобі добре знайоме і до чого ти ставишся із повагою, — це, певно, складніше, тож я у геть іншій ситуації. Але в цілому аутсайдерський підхід до танцювальної музики — це цікаво. У цьому подкасті зібрані дуже різні речі, від італійського поета і брутального МС до джанглу та абстрактних штук. Я люблю усе парадоксальне, і це визначило як моє ім'я, так і мій проєкт загалом. Контрастні, незвичайні речі — ось що мені до вподоби.

Твій блог саме такий: колаж з різноманітних речей. 

Так, і у нього доволі безкомпромісна позиція. Зараз людям подобається більш радикальне звучання, особливо зважаючи на політичну ситуацію в Європі. Саме тому необхідно, щоби хардкор ставав більш прийнятним у клубах і серед молоді — остання починає усвідомлювати, що техно-звучання — це доволі консервативно. Ось є, приміром, фестивальна техно-сцена, її ще називають бізнес-техно. Це ОК, що воно існує, але також зрозуміло, чому нове покоління не хоче бути схожими на старих рейверів. Молодь усвідомлює, що існує різноманіття нового звучання, і готова прийняти його. 

Вважаєш, що хардкор — це андеграунд? 

Це не андеграунд. Просто його не так часто обговорюють, як техно чи інші речі. Не люблю, коли кажуть, мовляв, «хардкор знову в моді». Він з неї ніколи не виходив! У Нідерландах весь час були хардкор-фестивалі на тисячу людей. До того ж, поп-електронна музика штибу EDM походить від хардстайлу, який, своєю чергою, розвинувся з хардкору. Можливо, у певних прошарках — серед білих представників середнього класу, які захоплюються класичним мистецтвом — це щось нове, але в такому разі все одно не варто говорити про андеграунд. 

Слово «андеграунд» ще щось означає?

Ні, воно вже нічого не означає. Підхід, те, як ти щось робиш, може бути андеграундним, але тоді ліпше говорити «незалежний». DIY досі означає багато чого, але андеграунд — це просто естетика. Якщо певний трек почуло десять людей, це не означає «андеграунд». Так само, от чуєш трек і гадаєш, що він звучить андеграундно, а потім знаходиш на YouTube, а там мільйон переглядів. Ну якого біса? Що таке цей андеграунд? Щось, про що не говорять у мас-медіа? Не розумію. 

Ти кілька разів згадував EDM. Чому він тебе цікавить?

Тому що це трошки сповільнений хардстайл. У EDM буває вайб, суголосний трансу, прогресив-хаусу, хардстайлу. Там взагалі багато елементів з жорстких стилів.

Чому ти обрав Lizzitsky для першого релізу на Never Sleep?

Над лейблом я працюю з партнером, хлопцем з Глазго. Джо одночасно мій менеджер, тож допоміг з усім розібратися. Він же познайомив мене з хлопцем, який надіслав трек, написаний з аналоговим хардкорним підходом. Він звучить дуже класично — і водночас дуже сучасно, адже там божевільний ритм, який не вкладається у схему 4/4. Це грубо, безстрашно, дуже хардкорно, але дуже інтелектуально. Наразі ви можете послухати лише один трек з EP, але там ще буде хардкор-реґґітон, наприклад. Ми назвали це концептуальним EP, позаяк він втілює особисте бачення артиста. 

А лейбл — він для того, щоби дати артистам платформу для самовираження, щоб розповідати історії, щоб поєднувати різні вайби з рейв- та пострейв-сцен, змішуючи старе і нове. Я за постмодерністський підхід, мені не хочеться думати про звучання стратегічно. І я не хочу, щоби мій лейбл був чимось «серйозним». Він має бути лабораторією, простором самовираження і свободи.

Cxemcast 081 – Gabber Eleganza
Інтерв‘ю взяла Марія Устименко.
26.03.2020
Ми використовуємо файли cookies.