Cxemcast 079 – Gael

Звідки ти з нами розмовляєш?

Я зараз удома в Одесі. 

Давно там живеш?

Тут вже багато років живе моя сім’я. Колись і я тут жила, але потім поїхала вчитися у Петербург, і тоді приїжджала лише на пару тижнів улітку. Останні два роки знову живу тут, оскільки захотілося побути з сім’єю, зробити перерву в активній діяльності й більше писати музику. Період свідомої ізоляції — Одеса для цього пасує ідеально. 

Чому?

Тут немає єдності, немає духу командної гри. Тут я мало що могла б втілити разом з кимось. 

А що тебе підштовхнуло до ізоляції?

До цього я довго жила у Петербурзі, років десять, і там весь час була і музика, і робота. Хоча остання теж стосувалася музики, умови були радше для виживання, займатися нормально музикою було неможливо, я не могла сидіти з цим цілими днями, як зараз роблю це тут. Плюс постійно були тусівки — там я і почала свою активну діджейську діяльність. А тут я приїхала і в мене родичі, мама. Живу вдома, сиджу, займаюся музикою. Жодних тусівок.

Зовсім нема нічого?

Не те щоб геть нічого, молоді чуваки з techno svora влаштовують темні двіжухи, але це мені не дуже цікаво. Я в принципі не відвідую тусівки. Аби я пішла кудись, де не граю, це має бути щось справді незвичайне — якийсь лайв абощо. 

Таке часто трапляється?

Дуже рідко, але якраз у цю неділю грала на такій події. Це було в Тео, театрі, де працює Гена Potreba. Минулий концерт там був аж рік тому. Мабуть, щось іще відбувається, але я не знаю таких майданчиків, куди можна було б просто прийти. Ще є More Music Club, але там рок-музика, та й сама атмосфера відповідна. Сподіваюся, що у цьому театрі частіше будуть події — там прикольний антураж, гарний звук і саме місце класне. 

На які ще одеські проєкти варто звернути увагу?

Мені подобається візія освітнього проєкту USU. Це нещодавно перероджена Sonar Music School. Там вчилися або працюють цікаві молоді діджеї — Rennst, Cantrust, Rha. Поки у цього проєкту лише аккаунт в Instagram та голі стіни у величезному приміщенні, але є великі плани. Це все ще та школа, але з новою командою, там стало багато людей, великі інвестиції, нове місце. Я там викладаю діджеїнг, можу допомогти порадою, якщо попросять, адже маю досвід у цій сфері. 

Ти артистка Системи. Як уперше з ними познайомилася?

Ой, це було дуже давно. Ми з Ванею знайомі ще з дитячої тусівки, десь років з 15. Коли я пару років тому повернулася в Одесу, ми абсолютно випадково списалися, а він наступного дня прилетів з Франції. Ми одразу зрозуміли, що мислимо в одному напрямку. Система тоді існувала вже три роки, хвиля їх великих вечірок пройшла без мене. Зараз вони то тут, то у Франції, тож нам вдалося зробити лише кілька подій і все. То мене нема, то нема їх, як от зараз, наприклад. 

Якщо судити по Soundcloud, твоє звучання почало рухатися у бік важкого й експериментального якраз із мікса для Системи. 

Цікаво, мені здається, що я вже відмовляюся від цього звучання. Наразі мені хочеться випускати щось, що відображає мій внутрішній стан, а не є реакцією на зовнішнє. От мій наступний лайв для Системи й Rinse France був трохи спокійнішим. Система дала мені повну свободу для самовираження, у нас повне порозуміння у плані того, що для нас актуально. Але якщо говорити про сети, то в клубах я хочу грати лише жорстку музику. 

Якщо вже мова про внутрішній стан, то що означають крики у твоїх міксах? Вони є і в цьому Схемкасті, і в твоєму міксі для Comme Des Larmes. 

Внутрішній стан — це про написання композицій. З міксами й криками все інакше. Гадаю, там це тому, що я мовчазна і спокійна людина. Мікси, попри творчу концептуальність історії у них, усе ж більше про натовп, про взаємодію, а створення своєї музики — це суто особисті переживання.

Свій нещодавній EP Night Tales For Insomniac Animals ти присвятила свої мамі, яка, як ти зазначила, подарувала тобі любов до музики. Як саме вона на тебе вплинула?

У мене мама по музиці дуже добре шарила. Коли я була маленька, вона підсадила мене на тріп-хоп, адже слухала Portishead, та й рок вона завжди любила. Тому все це завдяки їй. 

Вона сама з Дагестану, так? Як ви опинилися в Одесі?

Так, ми всі з Дагестану. А тут за радянських часів служив мій батько. Коли вони сюди приїхали, я була ще маленька.

Як твоя мама діставала музику за тих часів?

Тоді вже були касети. Хоча в моєму дитинстві були й платівки, Nirvana, Prodigy і таке інше було вже доступно на касетах. 

А на батьківщині ти буваєш?

Я нещодавно їздила туди, уперше за 20 років. У Махачкалу я їхала з Тбілісі на маршрутці. Той ще тріп, по серпантину їхали — просто божевілля. Оскільки я там не була довгий час, усе було дуже цікаво, але якщо мова про місцевий андеграунд, то там із цим поки мляво. 

Дагестанські традиційні цінності вплинули на твоє виховання?

На жаль, ні, мої батьки атеїсти, а мене навпаки тягне до всього цього. А ще моя сім’я російськомовна, тобто я взагалі не знаю місцеву мову. У Дагестані багато національностей, а у мене родичі й росіяни, і аварці, і кумики, і татари. Російська мова була єдиною спільною мовою, а ми всі не дуже релігійні. 

Нещодавно ти виступала з ембієнт-лайвом. Розкажи, як це було. 

Власне це був експериментальний концерт, де всі сиділи. Я підлаштувалася під наявні умови, і вони надихнули мене на створення програми з використанням голосу і гітари. До того ж, я залучила петербурзьких друзів-музикантів, що зробило програму унікальною.

Виходить, це було ближче до імпровізації?

Так, одна з частин була по суті джем-сейшном, з віолончелісткою і піаністкою ми до того зустрічалися лише раз. Але моя власна програма і кілька треків з вокалістом були зроблені заздалегідь. Це був невеликий концертний майданчик, тому ми створили свій відеоряд, поставили стільці — усе для більш вдумливого прослуховування. 

З чого почалися твої музичні заняття?

Я ходила в музичну школу на класичну гітару, потім вступила в училище в Одесі, пішла звідти, потім вчилася в Петербурзі на джазовому факультеті. З електронною музикою взагалі не так давно познайомилися. Це почалося точно не з клубів. Я просто хотіла навчитися діджеїти, записалася у школу діджеїнгу, а вже потім пішла у клуб, щоби зрозуміти, де хочу грати. 

Що тебе зараз надихає?

Кінематограф — це моя велика мета і джерело натхнення, дуже хочу писати саундтреки до фільмів. Мені здається, це сфера, де я могла б використати свої музичні вміння по максимуму. Окрім кіно, мене надихають просто процеси й зміни, що відбуваються у житті й у свідомості. 

Порадиш цікавий фільм?

З того, що мені сподобалося нещодавно, це Uncut Gems. Oneohtrix Point Never написав музику до цього фільму. У цього ж режисера ще є Good Times з Патінсоном, там музику теж Лопатін писав. Вони зняті дуже незвично для американського кіно. Хоча це все кримінальні драми — мій не найулюбленіший жанр.

Що плануєш на найближчий час?

Скоро буде кілька релізів на касетних збірках, буде альбом на Системі, планую лайв-виступ. Інколи репетирую в Одесі з місцевими музикантами — живе спілкування з людьми дуже надихає. 

Cxemcast 079 – Gael
Інтерв’ю взяла Марія Устименко.
20.02.2020
Ми використовуємо файли cookies.