Cxemcast 075 – Polje
Інтерв‘ю взяв Михайло Богачов.
20.11.2019

Cxemcast 075 – Polje
Інтерв‘ю взяв Михайло Богачов.
20.11.2019



Polje, Luxe Prestige, Local Joke, Sadlikedead, Yoro King — за останні сім років у тебе було чимало проєктів, і більшість з них сфокусовані на конкретній темі чи естетиці. Як ти знаходиш нові ідеї для своїх робіт?

Кожен із проєктів, крім Yoro King, на момент створення містив дещицю іронії. Іронія — це взагалі рятівне коло для мене, а задуми для нових робіт зазвичай народжуються за дивних збігів обставин і думок.

Твою музику можна поділити, за браком кращого слова, на «акустичну» (або «гітарну») та «електронну». З 2017 року ти все більше віддаєш перевагу «електронному» контексту, а виступаєш зазвичай як Polje, з лайв-сетами. Чому так сталося?

До 2017 року проєкти з «електронним» і «акустичним» звучанням розвивалися паралельно, у вигляді Polje і Yoro King. На Yoro King впливав сучасний на той момент американський інді-рок: UMO, Yuck, Cloud Nothings тощо, а на Polje впливало все інше. А втім, поділ на «акустичну/гітарну» й «електронну» музику дуже умовний. Інструменти — це просто інструменти, і хоча зараз я фокусуюся на Polje, це доволі широкий фокус. У цьому схемкасті засилля і гітар, і драм-машин з синтезаторами, тут різноманітні ґруви, польові записи, джазові аранжування. Чого там тільки нема, словом. Однак, таке різноманіття — це не самоціль, я просто намагався зробити все так, щоби було цікаво слухати.

Іронічність твоєї музики особливо дається взнаки у словах пісень. Як ти пишеш ці тексти?

Текст у контексті вірша і текст пісні — це дуже різні речі. Зазвичай мені спадає на думку один рядок, і я відчайдушно намагаюся доповнити його ще декількома. Потім розумію, що це марно, і в результаті повторюю один-єдиний рядок скількись разів. Буває, пишу довгий неримований монолог. Одного дня я взяв англійський переклад монологу головного героя з фільму Білоруський психопат, трохи переробив текст — і в результаті отримав цікавого ліричного героя. А ось одразу вигадати повноцінний лірикс, як у випадках Local Joke – Illaijah чи Sadlikedead – Coffin, у мене виходить найрідше. 

Лоуфайне й вінтажне звучання, естетика домашніх відео, графічний дизайн 80-х і 90-х — ти регулярно звертаєшся до цих мотивів у своїй творчості. Коли і як ти познайомився з цією естетикою?

Вінтажне звучання і зображення мені завжди подобалося. У музиці моє знайомство з лоуфаєм розпочалося з John Maus і Unknown Mortal Orchestra. Коли в тебе немає ні обладнання, ні навичок для якісного запису чи знімання, лоуфай — легкий і дешевий спосіб створити бодай якусь естетику. Головне — не заграватися. Я досі вдаюся до цього методу, але вже більш свідомо. З відео історія складніша. Там мені подобається зіштовхувати сучасні й вінтажні формати. Приміром, у кліпі Sadlikedead – Coffin є кадри, зняті на Hi8, і є відео з айфона; мій найбільш улюблений момент — коли повноекранний титр DIE розриває зображення зі співвідношенням сторін 4:3. Усе це гарно спрацювало на загальну естетику. 

Ти казав, що у твоїй музиці «головне — це вайб». Що ти маєш на увазі під вайбом? На що схожий вайб, який панує на твоїх виступах?

Для мене вайб — це певний настрій, що міститься у творі. Він вводить людину, що сприймає цей твір, у відмінний від побутового стан. Своєю музикою під час лайву я намагаюся ввести слухачів у приємне сум’яття. Хочу, щоб вони не розуміли, що відбувається, але щоби їм це подобалося.

Тепле і лоуфайне звучання твоїх треків легко проасоціювати з атмосферою Півдня. Сам ти виріс у, за твоїм формулюванням у розмові з Český rozhlas, «спекотній і лінивій Одесі», де «ліньки шукати гарну музику». Гадаєш, ця Одеса справді вплинула на твій художній почерк?

Місце, де ти народився і прожив 21 рік, не може на тебе не вплинути. В Одесі я сформувався як особистість: переслухав купу всякої музики, познайомився із купою чудових людей. З 2012 року стирчав на Одеському кінофестивалі, у 14 років грав на бас-гітарі в пост-панк-гурті Blagodat’, а потім зібрав власний гурт, де ми грали «лоуфай серф». Я дуже люблю своє рідне місто. Там живе моя сім’я, там я зробив Polje, Luxe Prestige, Local Joke і Sadlikedead, там я став частиною крутого ком’юніті.

Розкажи про це ком’юніті. На що схожа одеська музична тусівка?

Якщо саме про музикантів, то я передусім контактую з компанією, яка робить щорічний (чи майже щорічний) фестиваль в Куяльнику ODS. Багато хто з них грав і випускався на Системі у часи її розквіту. Я дуже люблю цих людей і їх музику. Пам’ятаю, після свого сету на Куяльнику в 2018-му я ще три дні ходив із посмішкою на обличчі, бо відчував себе частиною крутої локальної сцени. Chillera, Mlin Patz, Bryozone, Sasha meets Vova, Potreba, Костянтин Карпін (щоправда, зараз він в Києві), Олексій Волусунов, гурт Ацефали — усе це одеські музиканти, яких я люблю. Туди ж можна приписати й Даню Сенічкіна (aka Bejenec) як невіддільну частину ком’юніті. 

Ще в моєму рідному місті, як і в будь-якому іншому, є хардкорники, репери, є й бізнес-техно — куди без нього. Як на мене, одеська сцена — самобутня у гарному розумінні цього слова. Там дуже сильний вплив дабу, краутроку, нойзу і, врешті, техно. Однак, у цієї сцени дуже маленька аудиторія, хоча в місті живе більше мільйона людей. На жаль, останні пару років місто стає все більш провінційним, курортним. За таких умов складно розвинутися чомусь, крім фірм, які будують 25-поверхівки.

Чи залишилися в Одесі поміж цих 25-поверхівок місця, які тебе надихають?

Я не схильний покладатися на натхнення. Хочеш щось зробити — треба працювати, а не чекати магічного моменту. А просто класних місць в Одесі море, усі не перелічиш. А в Києві мої улюблені місця — це усім відоме подвір’я з круками на Рейтарській і двадцятифутовий контейнер на Нижньоюрківській. 

Так, ти відносно нещодавно переїхав до Києва. Як тобі київський вайб? І взагалі, що тебе спонукало на переїзд? 

Київ — це коли ти стоїш у продуктовому магазині, а незнайомий чувак простягає тобі фейкову кепку Balenciaga, наповнену отруйними грибами зі здоровенним мухомором згори, і каже: «міняймося». Словом, цікаве місто. Приємно йти галасливими вулицями й наштовхнутися на джаз-бенд за рогом. Власне, в Києві я записав міні-альбом Художник на пленэре, у якому дуже багато радянського джазу. Зараз ось розмірковую про невеликий реліз у жанрі «екопараноїдальної психоделічної блатної пісні». 

Виходить, переїзд у Київ теж вплинув на твою музику?

Звучання в будь-якому разі змінюється з часом, але Київ як середовище не може не вплинути. З 2015-го року я систематично їздив на концерти Worn Pop — і у складі Yoro King, і самостійно, як Polje. Коли ми записували альбом Yoro King, жив тут днів десять. Відтак, на момент релокації ніякого романтичного образу Києва у мене не було. Я переїхав, бо хотів спробувати щось нове, і мав для цього сприятливі обставини. 

Розкажи про співпрацю з Worn Pop. Як у вас це влаштовано?

З Нікітою Нетребко, засновником Worn Pop, я познайомився у далекому 2012 чи 2013 році. Тоді це було суто рукостискання. Уже у 2015 році ми з Yoro King виступали на дизайн-маркеті Гешефт Garage Sale. Ще там виступали Cold Comfort, з якими Нікіта й приїхав. Після концерту він запропонував нам співпрацю. Відтоді я почав виступати на заходах Worn Pop. Мені до вподоби музиканти, яких привозить Worn Pop, та й самі чуваки з цієї тусівки дуже приємні, хоча спершу може здатися, що вампіри. Мене тішить, коли мене кличуть на концерти, один раз навіть у Берлін привезли. Власне, на студії Worn Pop ми з Yoro King записали альбом, три треки з якого можна послухати на їх Soundcloud. З огляду на певні обставини альбом так і не вийшов, але мені не шкода — він виявився такий собі. 

На Worn Pop також вийшов твій синґл Schengen. Коли очікувати на вихід однойменного EP?

З релізом усе застрягло у певний момент. Там ще є 3 треки у схожому звучанні, але вони не відмастерені. Конкретних дат чи інших майданчиків у планах немає, тож я відкритий до пропозицій.

Твій схемкаст, який ти записував наживо, суттєво відрізняється як від треку Schengen, так і від твого виступу на Daytime. Розкажи, як ти його записував і яка там основна ідея.

Коли я пишу треки, у мене рідко виходить робити одне й те саме, а під час лайвів я намагаюся зважати на контекст заходів, де я граю. Тому мені подобається формат мікстейпу/лайвкасту, він мене не так обмежує, як альбом чи виступ. Цей лайвкаст я готував близько місяця. У ньому невидані треки та нова музика, записана спеціально для Схеми. 

Щодо ідеї — я намагався зрозуміти, якої музики не вистачає мені самому. У треках, з яких складається цей запис, знайшлося місце для спогадів і рефлексій, для осмислень нових впливів, а також для нещодавно придбаного синтезатора, кількох різких переходів і одного сюжету. Структура проста — дві частини із невеликою перервою посередині. 

Під час роботи над лайвкастом ти мав час все розпланувати, а що ти робиш, коли граєш наживо?

Загальну структуру я вигадую наперед, а всередині треків, що її формують, уже імпровізую. Під час перших виступів я грав за допомогою Ableton Live, а зараз використовую лише залізо, так цікавіше. Головний елемент мого сетапу — Korg Electribe Sampler, більшість ритмів і синтезаторів звучить саме з нього. Награвати мелодії на ньому незручно, тому я записую лупи, семпли й секвенції перед лайвом. 

Ти неодноразово виступав на і рок-концертах з гітарою в руках, і перед танцмайданчиком за діджейським столом. Різниця між цими двома форматами — вона для тебе взагалі суттєва? Якщо так, що тобі більше подобається?

Після концертів нашому гурту нерідко дорікали, що, мовляв, «музика гарна, але обличчя нудні у вас». Публіка на концертах прагне шоу, і це нормально. Бути діджеєм у цьому плані теж нелегко, треба знати музику, танець, відчувати контакт. На певному етапі я зрозумів, що навряд чи зможу влаштувати таке шоу, як у Talking Heads, але й діджей з мене посередній. Тому мені до душі формат електронного лайву без пауз між треками. Коли у тебе чотири залізяки, якими ти маєш керувати й одночасно співати, уся твоя увага фокусується на процесі і його результаті. А слухачі вже самі обирають, як це сприймати.

Коли співаєш під час електронного сету, логіка, мабуть, інша, ніж коли виступаєш як рок-музикант, чи не так?

Логіка тут така, що вокал, текст, мова, якою ти говориш чи співаєш — це такий самий інструмент, як і всі інші. Плюс це додатковий контакт зі слухачем, тож патерни звучать вже не так очевидно. А ще, сказати щось у мікрофон на сцені простіше, ніж записати цю фразу вдома, завантажити її у семплер, а потім вчасно увімкнути. 

В Instagram ти підписаний як «outsider musician». Коли саме ти відчуваєш відчуженість від суспільства?

Наразі я не маю особливих проблем із соціалізацією, але так було не завжди. Маргіналом я теж себе не вважаю, а під «outsider musician» я маю на увазі те, що не здатен вбудовуватися в сучасні музичні тренди чи класичні уявлення про жанри. Мене це влаштовує. 

На початку розмови ти згадав про «рятівне коло іронії». Від чого ти хочеш врятуватися, ухопившись за нього?

Іронія дозволяє зменшити тривогу від насущних проблем, глобальних чи особистих. А ще допомагає уникати вульгарності, романтики (у найгіршому сенсі цього слова) чи просто надмірної серйозності. 

Ми використовуємо файли cookies.