Cxemcast 074 – Cassius Select
Інтерв‘ю взяла Марія Устименко.
06.11.2019

Cxemcast 074 – Cassius Select
Інтерв‘ю взяла Марія Устименко.
06.11.2019





Як ти записував цей мікс?


Мікс починається у 100BPM із музики, яку я давно люблю. У кожному міксі я намагаюся показати твори інших людей. Наприклад, тут є Galter, чувак з Мельбурна, який зараз, здається, живе у Лондоні. Потім мікс переходить до музики у 130BPM, там є старий трек, який я обожнюю, від моїх близьких друзів Тома і Джареда. Том — це Cop Envy, а Джаред — DJ Plead, а разом у них є спільний EP з трьох пісень, який виходить на Decisions. Усе це своєрідний шаблон для решти мікса, і я хотів, щоби він відчувався десь отак — просто жорсткі штуки у 130BPM, не надто голосні. 


Там трапляється африканське і бразильське звучання, яке мені дуже подобається. Як ти вийшов на нього? 


Я взагалі люблю штуки, де лише ударні, а зараз виходить багато музики з тональними, барабанами. Мені мелодійні барабани завжди заходили. Гадаю, це все тому, що я виростав на хіп-хопі, він максимально вбудований у мій мозок, я постійно шукаю ці звукові шаблони й дуже на них відгукуюся. Власне, моє знайомство з танцювальною музикою почалося з пісні The Chemical Brothers – Block Rockin' Beats, але потім я більше захопився хіп-хопом. Інколи здається, що він — найдосконаліша танцювальна музика, навіть якщо ми не звикли його так розглядати. Як на мене, танцмайданчик підривається, коли ставиш хіп-хоп-біти. 


До того ж, я живу у Сіднеї, де техно- і хаус-сцени доволі розвинені. У Європі, мабуть, так само. Це одна із причин, чому ми з Джаредом і, до певної міри, Томом робимо музику, яка так чи інакше вирізняється. Це відповідь на таку ситуацію. Коли постійно чуєш техно і хаус, це втомлює. Не те щоб я не любив цю музику — мені вона справді до душі, але так із будь-яким жанром. Якщо щось одне грає три години поспіль, ти такий «усе, досить». 


Твій старший брат грає на ударних. Гадаєш, це на тебе вплинуло?


Думаю, так. Він завжди балакав про ґрув у музиці. Я постійно чув барабани наживо і відчував, як це потужно, тому й зацікавився брейкбітом і подібними штуками. Там стільки почуття! Не те, щоб цього не було в електронних барабанах, але у тих частотах стільки інформації! 


Твій брат та батьки живуть у Канаді?


Ага, і мій інший брат теж. Узагалі, я теж планую повертатися в Канаду, я сам не з Сіднея. Живу тут вже сім років — приїхав вивчати живопис і графіку, але почалася історія з музикою, тож я сконцентрувався на цьому. 


На перший погляд, Австралія не здається епіцентром музичного життя. На що схожа електронна сцена Сіднея? 


За сім років, що я тут, я встиг засвідчити чимало змін. Коли я приїхав у Австралію, люди лише починали виступати наживо з лептопами та драм-машинами, копіюючи те, що відбувалося в Лос-Анджелесі, — а-ля Brainfeeder, хіп-хопові штуки, різні біти. Така музика ставала все більш популярною, потім був цей чилвейв — дуже дивно. А потім люди почали робити танцювальну музику. 


Гадаю, особливість Сіднея у тому, що він не розуміє, що він таке. Він не Нью-Йорк і не Лондон, але намагається бути схожим, намагається виробити подібну ідентичність, а тому задивляється на інші сцени та повторює те, що там відбувається. Однак, за останні чотири-п’ять років ситуація змінилася, Сідней вже готовий бути собою, тож інколи тут паскудно — музика звучить погано, люди бувають дивні й тому подібне — а інколи тут добре. Тут усього потрошку. Багато різних сцен. Не можу судити про всю Австралію, але принаймні кілька близьких мені людей — Джаред, Том, Сем, який робить logic1000, — це до певної міри сцена. Ми всі друзі, у нас спільні смаки й ми загалом дуже близькі. Це вже точно щось самодостатнє, хоча й доволі ізольоване.


Можеш розказати про локаути? Відомо, що ці закони скоро скасують, але як їх запровадження вплинуло на нічне життя Сіднея? 


Так, це почалося чотири-п’ять років тому. О першій ночі ти не можеш ані зайти в клуб, ані вийти. Тобто, якщо ти вийшов, то не можеш повернутися. Це занапастило значну частину нічного життя, і все перемістилося у передмістя, тож з’явилося трохи більше вечірок у складах. Їх теж інколи закривали. Багато всього відбувалося у Меріквілі, районі ближче до центру, де багато складів. Вечірки інколи на 50 людей, інколи на 100–300, плюс-мінус. Дивні часи були. 


Крім законодавства, з якими складнощами стикаються локальні артисти на австралійській сцені? 


Якщо ти пишеш музику і це не техно чи хаус, тобі важко знайти собі компанію. Наприклад, DJ Plead може виступати у Європі чи Азії, але йому досі складно зібрати велику аудиторію в Австралії. Звісно, тут є невелика група людей, які люблять, умовно кажучи, «деконстрактед клаб», але техно- чи хаус-сцени більші. Крім цього, буває складно просто заробити на оренду житла. Сідней — недешеве місто, тому жити виступами непросто. 


Разом з тим, десь рік я жив у Торонто й ось там справді складно виступати. Для музики, яка нас цікавить, є буквально один майданчик. Хтось намагається робити вечірки у промислових будівлях, але це важко — поліція зриває заходи, та й заробити не завжди виходить, бо треба орендувати звук, заплатити людині на вході тощо. Водночас у Сіднеї майданчиків з нормальним звуком достатньо. Я завжди вважав, що Сідней — не найліпше місце для танцювальної музики, але у порівнянні з Торонто тут непогано, є інфраструктура, на яку можна спиратися.


Як ти потрапив у танцювальну сцену?


Я писав музику з 13 років, а потім почав надсилати її у музичні блоги, коли вчився в Австралії. Як не дивно, щось із моїх штук зайшло людям. Знаєш, це була не те щоб гарна музика, але мені дуже пощастило, адже усі відреагували у стилі «нормально, ставимо». Усе це було в рамках іншого проєкту — електроніка така собі. Я почав виступати, клубний контекст почав виникати частіше. Тоді я був повний дурень, почув хаус і вирішив, що і собі можу таке робити, хоч і не розумів, навіщо. Поступово я відкривав для себе більше танцювальної музики — дабстеп, футворк, ґераж — і розбирався, яку саме музику я хочу робити. 


До того ж, коли я потрапив у Сідней, тут був взаємообмін між живою музикою, електронними проєктами й більш експериментальними штуками. Усе це можна було почути за одну ніч у якійсь галереї. Траплялися дивні вечірки, а зараз все просто: або клубні штуки, або гурти.


А чому так сталося?


Я думаю, це тому, що клубна музика стала дуже популярною по всьому світу і посунула інші речі, тож люди вирішили, що експериментальщина йде до біса.


Де ти бачиш себе у цьому контексті як виконавця? 


Cassius Select — це клубна музика, тому в рамках цього проєкту я лише діджею. Раніше грав лайви з двома драм-машинами, паралельно міскуючи треки, але потім перестав, це складно, а я люблю потанцювати. Узагалі, я підозріло ставлюся до до діджеїв і продюсерів, які не танцюють. 


Коли у пісні є певний ґрув чи просто цікавий момент, я підтанцьовую, щоби зорієнтувати публіку. Звучить трохи зверхньо, але насправді я просто люблю ділитися тим, що мені до душі. Таке спілкування зазвичай відбувається непрямо, бо ти за деками й взагалі взаємодієш з публікою доволі опосередковано, але зараз це змінюється. Діджеї виступають у своєму стилі, танцюють під свою музику, реагують на дропи тощо, і це супер. Можна, звісно, стояти нерухомо й очікувати, що музика все зробить сама, але бачити контакт між діджеєм і аудиторією цікавіше. 


А ось інший проєкт, який називається BV (я роблю його з Джаредом і Маркусом) вже дуже перформативний. Джаред, який DJ Plead, вмикає біти, Маркус співає, а я трохи начитую. Десь чув, що ми, мовляв, граємося у Prodigy — не найкращий опис, але відносно точний. Ми кричимо, танцюємо, пітніємо — викладаємося на повну. Це надзвичайно весело, бо я не сам, є якась енергія. Ми відкриваємо свої серця. Більш того, виступати на самоті доволі нервово, але коли це BV, страх відступає, адже є на кого спертися. 


Я змогла знайти твій інший проєкт, Guerre. Це та електроніка, яку ти згадував вище? Що зараз думаєш про ту музику?


Я доволі сентиментально до неї ставлюся. Слухаю ті штуки й думаю: вау. Я співав про любов, хоча не був у стосунках, і тому подібне. Ти уявляєш собі, чим має бути поп-музика, і співаєш про це, хоча не пропустив це крізь себе. У тій музиці є справжня чистота, як розумію зараз, а тепер я до біса цинік.


Ще мені дуже подобається перший запис BV. Тоді ми не дуже розуміли, що робимо, пробували різні речі. Запис не звучить експериментально, але він динамічний. У нас не було правил, ми просто реагували на те, що круто звучить. Тоді ми не намагалися бути послідовними чи створювати якийсь контекст, а просто веселилися. 


Ще є FAKE — більш вокально, менш танцювально. 


Звідки така назва у цього проєкту?


Це мої спроби писати реп. Коли я вже трохи пожив у Сіднеї, у Торонто з’явилася сильна реп-сцена. Тоді я сумував за домом, мені хотілося бути в Торонто і робити схожі штуки, а в Сіднеї нічого подібного не відбувалося. Я назвав проєкт FAKE тому, що він був не з Торонто, а це нечесно. У Канаді були неймовірні речі, я вистрибнув з поїзда. До речі, мій нік в Інстаграмі, Screwyville, це теж покликання на Торонто — одним із тих виконавців був Screwface Capital. 


То де ти відчуваєш себе вдома? Таки у Сіднеї?


Сідней мій дім, бо я провів тут більшу частину дорослого життя. Але і Торонто теж, зараз я намагаюся перевідкрити для себе це місто. Воно завжди буде моєю батьківщиною, але саме у Сіднеї я завів друзів і став жити дорослим життям. Тож я відчуваю себе вдома і тут, і там. 


Що це для тебе означає мати різні псевдоніми?


Guerre — це був електропоп. Потім я зрозумів, що не хочу робити такі штуки, не хочу, щоби у цього імені була тяглість. Та сама історія з FAKE. Коли починаєш з чистого листа, легше зрозуміти, що саме ти хочеш сказати. А втім, я справді люблю багатьох музикантів, які роблять усе підряд. Зараз, до речі, я зрозумів, що закривати старий проєкт, щоб почати новий, не дуже ґречно. Але це весело — будуєш свій власний світ. Cassius Select — клубні штуки, де багато барабанів, а FAKE більш експериментальний і трохи лівий. Так легше зберігати фокус. 


Чим зараз живиться твоя музика?


Зараз вона менш романтична. Не стільки про емоції, скільки про технічне: ґруви, які мені до душі, темпи, які працюють, звуки, які добре поєднуються. Це такий наслідок діджейства — у тебе формується специфічний смак, а в електронній музиці дуже легко сказати «ок, у того, що я люблю, є такі ознаки, а ось мої референси». Просто куруєш ці звуки, аби все працювало разом. А втім, я намагаюся вкладати душу і тут. Технічні аспекти, як-то ґрув чи тон, теж емоційно навантажені. Візьмемо звучання TR-808 — мені достатньо інформації у ньому, там стільки того, з чим можна працювати. Тож я впорядковую ці штуки, допоки я не відчую, що вони про щось говорять. 

Ми використовуємо файли cookies.