Cxemcast 072 – Tatamovich

Limlimsen - Апачи в тени террикона
7991H - Tephromancy
Monotronique - #570
Maksym Tkachenko - Enduro
Ksztalt & Lap0fvw - Neon
Ksztalt & Lap0fvw - Barrel
Beatcoder - Это Донбасс [Tatamovich edit]
Ksztalt - Drone [Lap0fvw remix]
Monotronique - #571 x Tatamovich - Ev_Electro3
Akunka - Redruth [Tatamovich edit]
Leitmotiv - Extruder
Lap0fvw - Konstrukt
Lap0fvw - Post_auti
Tatamovich - Yr_keyree
Ksztalt - Kourcha
Leitmotiv - Universal world [stripped]
Pauda - Wasted
Tatamovich - Fluxbeat [CLC slow edit]
Шесть Новых Мужчин - Меня заебал рэп
Tatamovich - Void [screwed up edit]
Limlimsen - Untitled x Maskitol Sae - Nuclear


Ти щойно повернувся з мистецької резиденції в Лінці. Чим ти там займався?

Є такий фестиваль Ars Electronica Festival, що проходить з 1979 року. Це своєрідний «Оскар» у світі медіа-арту. Усе крутиться навколо призу «Golden Nica», який вручають щороку в різних номінаціях: діджитал-анімація, саунд-арт, інтерактивне мистецтво і т.д. Якщо ти взяв «Golden Nica», ти крутий і визнаний. Я радий, що подивився фестиваль і зробив проєкт собі на втіху.

Що це був за проєкт?

Протягом останніх двох років я намагаюся поєднати два напрямки — візуальне мистецтво та музику, і тут я відшукав цікаву для себе форму. У 2017 році у Львові під час фестивалю Tetramatyka я курував проєкт, де вирішив відмовитися від галерейної репрезентації. Проєкт, що називається «Future perfect» («Доконане майбутнє»), був присвячений індустріальній історії та концепції прогресу. Мене цікавить аналогове радіо, тож я запропонував наступне рішення. На AliExpress ми купили вісім радіопередавачів, які покривають зону до 100 метрів. Вісім художників і музикантів створили аудіокомпозиції для восьми локацій, де ми сховали передавачі.

Я не хотів залучати центр міста, тож під час кураторського туру «виставкою» ми ходили околицями Львова. Зробили величезний гак, слухали, спілкувалися, розглядали архітектуру. Був такий собі listening session. Це класний досвід — робити подібні прогулянки з незнайомими людьми й вмикати їм певні треки в певних локаціях.

У Лінці моя ідея полягала в тому, щоб розглянути концепцію цього фестивалю і медіа-мистецтва per se, себто проаналізувати саме поняття «медіа-фестиваль» і «медіа-арт» як феномен, який історично сформувався на певному етапі. Я намагався простежити розвиток медіа-арту з прив'язкою до конкретних локацій в Лінці й сучасної історії Австрії та Європи. Я створив саунд-колажі з використанням архівних матеріалів та абстрактних саундскейпів. Залучив чотири локації, ми йшли від точки до точки, на кожній з яких проводили по 15 хвилин, і спілкувалися.

У чому була б різниця між радіоприймачем і телефоном? Це своєрідний романтичний підхід? 

Так. Це не те щоб про романтизм, це радше про спротив. Моя історична спрямованість перетинається з інтересом до технологій. Є таке поняття, як медіа-археологія, і це якраз спроба переосмислити технічну еволюцію. Існує концепція, що є лише одна гілка еволюції. Теж саме є і для технологій: усі сучасні корпорації, що належать великим капіталістичним компаніям, промотують один шлях технологічного розвитку і впарюють його нам. Завжди цікаво копатися в альтернативних гілках: а якби все пішло не так? А якби не було регуляції радіо? Звісно, це утопічний конструкт. Відповідь, звичайно, проста: капіталістична система не може дозволити такий ступінь свободи. Я хотів надати слухачам можливість поміркувати над цим.

Своєю творчістю ти прагнеш протидіяти капіталістичній ідеології?

У мене є така адженда, але вона поки не дуже яскрава. Капіталізм ні до чого доброго не приводить. Тануть льодовики, праві приходять до влади, в деяких країнах забороняють аборти й одностатеві шлюби. Я б не хотів цього, але спостерігаю за патернами, які повторюються. Люди сьогодні настільки просунуті технологічно, а все одно хочеться ось цього «мова, віра».

Я захоплююся критичною теорією, тією, яка «reinventing the future». Я працюю з технологіями, а у технологіях дуже сильна футуристична складова. XX століття показало всі негативні боки прогресу, і після постмодерністської критики 80-х усім зрозуміло, що нерозумно стверджувати, мовляв, сенс існування людини — це безликий прогрес. Про це був мій проєкт у Львові. Мені цікава концепція майбутнього й утопічних світів, які я й намагаюся побудувати. 

Був такий теоретик Марк Фішер, який пару років тому покінчив життя самогубством. У нього є концепція «slow cancellation of the future». Сюди ж розмови про сингулярність й поступове згортання історичного часу — ми бачимо, як відбувається все те саме, що й раніше. Відбуваються війни, люди гинуть від газу в Сирії так само, як в 1914 році під час Першої світової війни. Ці моменти вказують на те, що навіть XX століття не привело ні до якого прогресу. Усе це змушує мене замислюватися про якісь альтернативи.

Це рефлексія на те, що відбувається на твоїй батьківщині, у Луганську?

Так, до цього я був менш рефлексивним на ці теми. Я зробив кілька робіт, але не був настільки соціально ангажований. Потім я побачив це все наживо — людей, які сконструйовані за допомогою медіа, як конструктори.

Мені цікава концепція дому й ідентичності. Проєкт Lugansk Contemporary Diaspora саме про це. Він — спроба відповісти на це питання «хто я?». Ми начебто причетні до чогось, але половина з нас вже більше там не живе. Найсумніше, що я туди вже ніколи не повернуся; однак, я вже не переймаюся через це, на жаль. Цікаво, як це — пов’язувати себе з певним регіоном, і що в нас, Lugansk Contemporary Diaspora, є спільного. 

Ще мене бентежить проблема номадичного існування. У мене два-три роки не було постійної квартири, я їздив з місця на місце. Відчуття, що ти не маєш якогось бекапу, «батьківської хати», запасного варіанту — це цікаво.

Розкажи про Lugansk Contemporary Diaspora. Як виникло ваше об’єднання?

Усе сталося спонтанно і хаотично. До війни у Луганську було два об'єднання: одне заснував я, інше — Женя Королєтов, мій друг-художник. Женя був учасником групи «Суповий набір», а у нас був «Art-cluster R + N + D». Ми займалися організацією концертів і вечірок в Луганську, а одного разу зробили проєкт «Чорний Олімп». Це була дивна експедиція на терикон, де всі робили, що заманеться, — хто перфоманс, хто писав якісь звуки. Ми все це задокументували й виставили в Луганську.

2014-й рік був важким періодом. Наша невелика тусівка, яка щось робила в Луганську, уся роз'їхалася. Потім в Києві представники Малої Галереї Мистецького Арсеналу запропонували зробити виставку луганських художників. Це стало приводом зібратися. До певної міри, мотивація галереї зрозуміла — тема гаряча, а у 2015 році й поготів. У нас була думка показати щось старе, але «Чорний Олімп» необхідно було переосмислити. За нього ми навіть премію отримали, а на преміальні гроші надрукували журнал Golden Coal. 

Як ви взаємодієте зараз?

Об’єднавчою річчю став журнал Golden Coal. У ньому більше роботи Жені, від мене там лише редакторський текст. Женя продовжує зберігати активні зв'язки з молоддю, яка залишилася жити в Луганську чи Донецьку. У процесі підготовки журналу ми познайомилися з хлопцями з Донецька — Призма. Це молоді хлопці — студенти, які в умовах комендантської години намагаються робити рейви. Вони виявилися цікавими чуваками, ми запросили їх взяти участь у презентації журналу, яку ми зробили у 2017 році в Plivka. Вони ще на 20ft Radio пограли.

Це був цінний досвід. Я усвідомив, що можна використовувати різні ресурси й капітал, який вирує у сфері грантової економіки, для того, щоб організовувати щось за участю молоді «звідти» і забезпечити можливість комунікації. Ми зробили вечірки Восток, яких, на жаль, було лише дві — у Харкові й Києві. Нещодавно видали збірку. Тобто це радше кураторська робота — ми підтягуємо артистів, надаємо їм платформу для взаємообміну.

Ти презентував чимало треків зі збірки у міксі, вірно?

Третина треків у міксі — це ексклюзив від продюсерів, пов'язаних з Луганськом (як Максим Ткаченко), чи від тих, хто досі там живе і щось робить.

Уможливити таку комунікацію — твоя місія?

Наш журнал Golden Coal — про молодь поза межами ідеологічної парадигми «свій-чужий». Донбасу завжди був притаманний певний ескапізм. Навіть до війни там було жорсткувато жити, жорсткий контекст. Якщо ти займався творчістю, ти був ізгоєм, тебе витикали пальцем; можливо, били. Усе, втім, почало змінюватися напередодні цих подій. Тоді у мене було відчуття, що глобалізм нарешті дістався до Луганська: почав формуватися креативний прошарок, хтось відкривав кав'ярні, хтось намагався щось робити на старих фабриках. 

У мене тоді були проєкти в Луганську, я робив виставки, івенти. З'являлися зв'язки в Харкові, Києві, я думав когось привозити. Мені було цікаво розвивати локальну сцену. Це все 2013 рік: щойно почалося, як одразу й скінчилося. У мене не стільки відчуття люті, скільки образа — у нас забрали можливість експериментувати. 

Як народився проєкт Татамович?

У мене був такий проєкт — я зробив сезон тематичних вечірок в Луганську в стилі ретро-паті. Наприклад, брав електрофанк, Parliament-Funkadelic, показував якийсь концерт або фільм про це і грав діджей-сет. З цього почався проєкт Татамович. Це був прикол, і я досі вважаю його приколом. Власне, назва Татамович — від третьорядного персонажа з фільму «Червона спека», де грає Шварценеґер. 

Спочатку була ретро-настанова — я брав олдскульний фанк, старий хіп-хоп, ранній чиказький хаус, готував усе це окремими блоками в Ableton Live. Направду, я не зводжу треки, а беру луп звідти, бас звідти, а потім поєдную. Наприкінці сезону у мене утворився величезний сетліст, де Rage Against the Machine поєднувалися з дабом, а Боб Марлі — з хардкором. Ідея мешапу мені до душі, але я роблю мешапи не заради власне-мешапів, а використовую ретроспективний підхід й вивчаю історію електронної музики. Оскільки я історик, мені завжди цікаво поставити себе в якійсь таймлайн. Я почав дізнаватися, що таке фанк, чому фанк перейшов в диско, детройтське техно, і що все насправді походить від афроамериканської футуристичної ідеї.

У тебе є інший проєкт, Open Archive of Ukrainian Media Art. Про що він?

Open Archive of Ukrainian Media Art — це ініціатива, де я намагаюся застосувати свою мінімальну історичну компетенцію і дослідницькі амбіції, щоб вивчати місцевий український контекст. Ініціативу започаткувала моя колега Яніна Пруденко у 2008 році з того, що оцифровувала касети з відеоартом українських художників. Поступово стали охоплюватися ширші проблеми й технології, тож Яніна запропонувала мені приєднатися до архіву і сфокусуватися на саунд-арті, наскільки взагалі може йтися про «саунд-арт» в Україні. 

Я маю настанову не орієнтуватися на західне розуміння того, що таке саунд-арт. Мене цікавить будь-яка експериментальна творчість за допомогою технологій у царині електронної музики. Поки моя діяльність полягає в інтерв'юванні людей, які з 90-х починали щось робити у сфері експериментальної електронної музики. Сподіваюся, це колись дійде до публікації, а в ідеалі — до виставки.

Мене цікавить периферія і те, як люди самостійно паяли й щось вигадували, перебуваючи в тотальній ізоляції. Моя діяльність обмежується архівно-дослідницькою. Однак, я, по правді кажучи, роблю це вкрай непослідовно.

Якщо йдеться про ізоляцію, ти от говорив, що сам з периферії, але серед твоїх музичних впливах був, приміром, ранній Warp. Де ти все це знаходив у доінтернетну епоху?

Луганську дуже допомогло (а потім боком вилізло), що ми поруч з Росією. Значний обсяг музичної продукції завозився з ринків Москви. У нас було кілька дуже класних магазинів. У 2003 році я зайшов за чимось штибу Prodigy і The Crystal Method, а чувак впарив мені диски Squarepusher, Autechre й Aphex Twin. Сидячи в Луганську, можна було, загалом, мати доступ до каталогу Warp. Не до всього, звісно. 

У 2005 році я поїхав до Києва й потрапив у клуб Morcheeba. У цьому дивному місці був шоукейс лейбла Nexsound. Я ніколи не ходив у клуб на ніч, але тоді я залишився до ранку. Я потрапив у це місце завдяки експериментальній музиці, тож відтоді створювати в клубі незвичайний експірієнс стало для мене певним еталоном.

Поки готувалася до нашої розмови, я знайшла чимало інформації про твою кураторську роботу, і менше про музичну діяльність. Розкажи, яке місце у твоїй творчості займають обидва напрямки?

Хотілося б, щоб це були рівноцінні складові, але гроші мені приносить мистецтво. Почасти це вимушена позиція. Разом з тим, жанрові та стилістичні поділи — це умовності. Ось я куратор, але це завжди десь між: художник, куратор, де межа? Мені не подобається виставляти старі роботи — прийшов, обрав, виставив. Навпаки, мені подобається зібрати групу людей, сісти з ними, дати тему, разом поміркувати, створити нові роботи. Як у Львові. Я намагаюся бути співтворцем чогось нового.

А діджейство і все дотичне — це більше організаторська діяльність. Мені цікаво створювати паті. Навіть мікс, який я записав — це трекліст моєї ідеальної вечірки зі східноукраїнськими виконавцями. Якби я робив цей захід, від би звучав саме так.

Cxemcast 072 – Tatamovich
Інтерв'ю взяла Майя Бакланова.
02.10.2019
Ми використовуємо файли cookies.