Cxemcast 071 – Scientific Dreamz of U
Інтерв’ю взяла Таня Войтко.
17.07.2019

Cxemcast 071 – Scientific Dreamz of U
Інтерв’ю взяла Таня Войтко.
17.07.2019





Заняття музикою та наукова діяльність уже давно співіснують у твоєму житті. Що з цього з’явилося першим?


З самого дитинства я був ще тим задротом. У підлітковому віці грав в панк-рок гуртах — але не забував робити домашнє завдання, що зовсім не рокешно. Потім почав вивчати фізику і якось зупинився на цьому. Зараз я досліджую нейроморфні наномагнітні системи — намагаюся зрозуміти і відтворити функції головного мозку, використовуючи наномагніти.


Як ти відкрив для себе електронну музику?


Я тоді жив у Лондоні й ще був у панк/стоунер-тусівці, але вже чув про так звані «сквот-вечірки», де діджеї зі своєю апаратурою вдиралися у будівлі й ставили шалену, як для підлітка, музику — ґаббер, європейський хардтек, джанґл і драм-н-бейс — а публіка складалася з самих лише фріків. Рок-концерти завжди закінчувалися до 11 вечора, тож однієї ночі проти Нового року ми з другом вирішили податися на «сквот-вечірку». 


Будівля була величезною і пульсувала від шалених звуків, а всередині було повно неохіппі, нью-ейджерів, пейві [кочовий етнос з Ірландії], фестивальних бродюжок та інших диваків, маргіналів й «персонажів» — людей, яких я до того ніколи не зустрічав. Стеля дрижала й розвалювалася, на даху можна було зустріти світанок — дивовижна свобода, якої я до того ніколи не відчував. Це було справжнім одкровенням і моїм першим знайомством з електронною танцювальною музикою.


Чому ти вирішив писати власну музику?


У 2009 році ми з друзями робили вечірки, де ставили нью біт, старе бельгійське техно й старий транс. Проте, тоді це було немодно — особливо в Лондоні. Тож ми робили таку штуку — брали старі швидкі записи й програвали їх на іншій швидкості. Тоді ще ніхто не сповільнював треки, але ми відчували, що це звучить доволі модно. Однак, записи, з якими це можна було зробити, дістати було непросто, тож з’явилася ідея створити щось зі схожим звучанням з нуля.


Виходить, твій псевдонім ніяк не пов’язаний із науковою діяльністю? Що він тоді означає?


Коли я створював Scientific Dreamz of U, мене цікавили речі, що вийшли з моди і здаються наївними — з огляду на звучання і естетику. Саме тому я зацікавився нью-ейджем. У 2010 році ця музика нікому не була потрібна, тож її можна було скуповувати за безцінь (зараз, звісно, усе інакше), та й інструменти, що асоціювалися з цією сценою (Wavestation, JV1018 — дивовижні, передові на той час речі), майже нічого не коштували. Гадаю, свої перші синтезатори я купував по 20–30 фунтів, а потім почав експериментувати з технологіями та звучанням цієї сцени, додаючи трохи сучасного і особистого. 


З назвою схожа історія: коли мені врешті знадобився псевдонім, у моді якраз була оця мачистська енергія: все чорне, черепи, ножі, DJ Punisher та інші музиканти зі схожими іменами. Такий підхід ніколи не пасував до того, як я спілкуюся з музикою. Я танцюю, спілкуюся з друзями, ділюся інсайтами — зовсім не схоже на цей трендовий підхід, серйозний і брутальний. Тоді я відчував, що оця похмура мачо-енергія стала надто популярною в електронній музиці, і Scientific Dreamz of U був на це відповіддю.


У інтерв’ю для Faculty Magazine ти зауважив, що «Кар’єра науковця — це не лише про інтерес і справжню пристрасть, це й гарний спосіб втекти від реального життя». А музика? Це теж твоя зона комфорту?


Так, безумовно. Це така ескапістська, абстрактна штука. У музиці, яку я граю, зазвичай не так багато слів чи легко впізнаваних інструментів. Гадаю, це доволі помітно.


Ті музиканти, які ще й займаються наукою, дуже часто спрямовують свої знання в галузі науки та техніки у дослідження звукових можливостей і створюють складне, експериментальне звучання. А в тебе, здається, цілковито протилежний підхід.


Для мене музика — це радше про втечу від науки й повернення до імпресіонізму та суб’єктивного, про відпочинок від ускладненої академічності. У науці все дуже сухо — я не можу сказати «можливо» чи «я не знаю», я маю знати напевне. Після тижня такої роботи дуже приємно займатися чимось таким, де немає правильної відповіді. До того ж, у лабораторії я працюю лише з найсучаснішими комп’ютерами, а тут можна посидіти з залізом й відпочити від прилизаного хай-теку.


Досі експериментуєш з повільними темпами?


Повільні темпи — сповільнений транс чи техно — мене досі цікавлять, але я шукаю нові підходи, які, буває, ведуть до ще більшого сповільнення. Мені дуже подобається 100–110 BPM для трансу й 80–90 BPM для денсхола й подібного. Low Jack, Le Dom, Simo Cell та Equiknoxx роблять дивовижні речі на цих швидкостях. Також, це гарно працює для мінімалістичних аранжувань з акцентом ритм і текстуру, без мелодійності й максималізму, характерних для трансу. Нещодавно я грав у Мілані до й після Владіміра Івковіча. Для виступу я підготував добірку сповільнених «не трансових» записів, щоби доповнити селекцію Владіміра, хоч би й в трохи іншому ключі. Як на мене, вийшло непогано. Я відтворив цей сет для своєї передачі на NTS.


До речі, навіщо тобі Kestrel Explorations — окреме шоу на NTS?


Я веду Kestrel Explorations з Junior Loves, талановитим діджеєм й продюсером, який заслуговує на набагато ширше визнання, ніж зараз має. Ми хостимо Kestrel Explorations з 2012-го — часу заснування радіостанції. Спочатку шоу було своєрідним щоденником наших музичних впливів та зацікавлень, а ще ми там ділилися власною музикою до того, як її можна було почути деінде. Дуже цікаво слухати записи кількарічної давнини й слідкувати за змінами нашого звучання. А нещодавно це шоу стало ще й платформою для наших талановитих друзів, які виступають на лондонських DIY-вечірках. Виходить круто — дуже раджу послухати. Mellowdramatics, Hope Stress Dose, Mr Assister — всі суперкруті.


Зараз нью-ейдж повертається у мейнстрім. Чи встигло це вплинути на концепцію Scientific Dreamz of U?


Останнім часом стало модно сповільнювати трансові платівки, з‘явилося багато різного містицизму та натяків на нью-ейдж. Тому я вирішив відійти від цього й пошукати менш очевидних речей.


Власне, у твоєму міксі жодного нью-ейджу.


Там досі є психоделіка, але у зовсім іншому ключі: більш жорстка і похмура — й місцями набагато швидша. Я зараз багато виступаю з Hope Stress Dose, моїм лондонським другом. Ми влаштовуємо вечірки, де удвох граємо всю ніч й комбінуємо доволі широку стилістичну палітру — виходить, сподіваюся, доладно. Одне з основних завдань — поєднати стилі британських саундсистем (даб, ґереж, джанґл, дабстеп) з більш європейським звучанням рейвів та фрі-паті, зі швидким текно, старим румунським техно чи Spiral Tribe. У цьому міксі я сконцентрував те, що ви можете почути на одній із цих вечірок, у годинний запис, намагаючись зберегти баланс між старими та новими записами й висвітлити контрасти стилів та текстур.


А свій підхід у продюсуванні теж плануєш змінювати?


Саме так. Останні кілька років мені подобалося ставити більш енергійні треки. Однак, у моїх нових записах є й більш суттєве зрушення. Я змінив фокус з мелодійних треків, де гармонія й інструменти рухаються крізь доволі прості ритми, до стилів, де мелодія поступається місцем ритмам і текстурам. Гарний приклад — британський фанкі, де басові партії складаються з однісінької ноти (можна грати одним пальцем), але треки однаково підривають танцмайданчик.


Що плануєш на найближче майбутнє?


20–21 липня виступатиму разом з Traumgarten у клубі De School на Het Weekend. Протягом наступних двох місяців вийде мій EP на лейблі Pinkman з реміксом Mick Wills. І, звісно, продовжуватиму мою лондонську серію вечірок — будемо грати з Hope Stress Dose до ранку.

Ми використовуємо файли cookies.