Cxemcast 067 – Zoë Mc Pherson

Розкажи про цей лайв: як його записувала і де?

Це аудіовізуальний перформанс, записаний в Утрехті для фестивалю Uncloud. Це було справді надзвичайно: у нас був звук і відеоарт у 360°, тож публіку зусібіч оточував величезний екран. Ми з Алессандрою Леоне, моєю напарницею з візуальної частини проекту String Figures, уперше виступали з таким сетапом. 

У твоєму міксі для Radio Quantica Labareda є пісня, яку написала твоя матір. Вона ж фолк-співачка? Ти, мабуть, виросла в доволі музичній сім’ї. 

Так, я з справді з надзвичайно музичної сім’ї. Блюз у материнському голосі дуже вплинув на мене — вдома я постійно чула, як вона пише пісні та репетирує. Зараз їй 69, вона виступала протягом останніх 50 років, зараз вона зосередилася на тому, щоб викладати вокал на півдні Франції. Щирість та енергійність її виступів мене дуже зворушують. Вона збирала традиційні ірландські пісні, тому звісно, потяг до музики (зокрема, блюзу і фолку) у мене від неї. 

Нана, мати мого тата, мешкала у нью-йоркському Гарлемі у 80-х і 90-х роках і передала мені свою пристрасть до джазу та соулу. Та й батько мій теж любить музику. Він постійно ставив The K&D Sessions в авто, коли я була маленькою — тоді він був менеджером моєї матері. Він грає на борані (традиційному ірландському барабані).

На що схожі твої перші музичні експерименти?

Я нашаровувала зациклені записи свого голосу у чотириканальній педалі Boss. Ще подовгу грала на барабанах — без тарілок (щонайменше, без хай-хетів) і якомога довше, бо це звучало так невпинно і круто.

У попередніх інтерв’ю ти згадувала, що тебе постійно цікавила трансмедійність: перформанси, аудіовізуальне і кросмедійне мистецтво. З чого все це почалося? 

Гадаю, просто з того, що я вивчала мистецтво і музику одночасно в старших класах на півдні Франції. Мені було цікаво геть усе: фотошоп, аналогова фотографія, живопис Майлза Девіса, скульптура, але особливо мене приваблювала серія Кремастер Метью Барні. Пам’ятаю, мені було складно вибрати між класом мистецтва і музичним класом. Я врешті обрала мистецтво, але оскільки музичний клас був поруч, постійно бігала туди-сюди — то пограти на барабанах, то закінчити малюнок. Це була закрита школа, але усі викладачі мене знали й нормально до цього ставилися. Чесно кажучи, це були найкращі моменти мого зростання — ми були дуже щасливі і відчували повну свободу. Звісно, це плетиво інтересів збереглося й зараз.

У аудіовізуальному альбомі String Figures ти якраз і поєднуєш чимало різних дисциплін. Як саме влаштований цей проект?

Це вінилова платівка, до якої долучений перформанс. Зазвичай він аудіовізуальний, але інколи ми залучаємо танцівника, як ось наступного разу для фестиваля Meakusma, що у Бельгії. Загалом, це концептуальний альбом із багатьма розділами — історіями про взаємодію між традиційними записами, органічними текстурами й звуками, а також відеоматеріалами. 

String Figures розповідає про суперечності між електронним і органічним, етнічним та футуристичним, земним і потойбічним, локальним і глобальним, давнім і сучасним, танцем і експериментальною музикою. Ми намагалися знайти спільне й відмінне, а потім окреслити простір, де все це перетинається. Щоби поєднати протилежне і віднайти лімінальний простір між ними, ми досліджуємо пограничні зони й нічийні простори. Це дуже складний проект, тож ми не нудьгуємо!

String Figures спирається на твоє антропологічне дослідження культури інуїтів. З якого питання почалося твоє дослідження?

Це було навіть не питання, а захоплення. Як виявилося, гра «ниточки», у яку я грала в дитинстві, має набагато більше значення, ніж мені здавалося. Дивовижно, що в часи, коли люди не мали засобів телекомунікації, вони сиділи в різних куточках світу і фактично робили одне й те саме — грали в «ниточки». Я трохи романтик, тому це радше емоційний аспект. Водночас, було просто цікаво дізнатися про всі варіанти «ниточок».

 Приміром, якщо ти живеш в Австралії, ти робиш їх не такими, як в Арктиці, — це залежить від контексту, від ситуацій, у які потрапляєш, від того, що тебе оточує і яких тварин ти бачиш. Мені все це дуже до душі — різноманітне, але водночас єдине. Саме тому ця тема присутня у моїй музиці та в аудіовізуальній складовій проекту.

Поділишся головними інсайтами свого дослідження? 

Мене найбільше тішить груповий аспект. «Ниточки» — це не лише соло-практика, у них можна грати й колективно. А ще це шаманська практика. Багато легенд ходить навколо цієї гри. Наприклад, одна з них про Tutarjuuk — інуїтського духа «ниточок». Фігури з ниток [string figures] допомагали людям лікуватися і годуватися, а рослинам рости. Це не просто гра, а й інструмент. 

Ще мене дуже зворушило відео з YouTube (воно є на моєму сайті), де бабуся Маргарет розповідає історію у «ниточках», показуючи різні фігури одна за одною. У певний момент нитка формує трикутник, а потім стікає донизу так, ніби ця фігура існує окремо, але насправді це одна й та сама петля. Виглядає як справжнє шоу!

String Figures — дуже комплексний проект. Скільки на нього пішло часу? 

Мабуть, роки два-три. 

А скільки людей було залучено? 

Десь 20. 

Ого, це справді вражає! Окрім перформансів, у Мельбурні відбулася виставка String Figures, а візуальні матеріали з Inoui (and Free) показали в рамках Берлінського фестивалю незалежного кіно. Ви це все планували заздалегідь чи так сталося органічно? 

Звісно, ми все планували. Здається, людям знадобився десь рік, щоб зрозуміти, що ми хочемо сказати у цьому трансмедійному проекті. String Figures можна подивитися в кіно, послухати чи подивитися на телефоні, проект може стати частиною виставки чи живим виступом.

Яких ще форм може набути цей проект?

String Figures — це ідеї, що породжують інші ідеї. Це ефемерні скульптури, музичні і мистецькі. З цим концептом можна зробити ще багато всього.

А що в тебе з планами на новий альбом? Він теж буде трансмедійним?

Він уже в процесі. Тепер я досліджую звукові текстури, вокал, а також інтенсивні й незручні ритми, під які, утім, можна танцювати. Останні місяці я багато гастролюю, тож, чесно кажучи, це для мене не найзручніше питання. Можу сказати, що я багато працюю, я люблю працювати і люблю якісний та глибокий матеріал. Але достатня кількість часу — це важлива складова для музики та мистецтва, та й взагалі для будь-якого проекту. 

Щодо трансмедійних проектів, то ми продовжуємо нашу колаборацію з Алессандрою в рамках String Figures. Однак, зараз ми навряд почнемо працювати над ще одним концептуальним альбомом. Для цього треба багато інвестицій та часу. Я не хочу чекати ще три роки, я більше сфокусована на новій музиці, яка має вийти вже скоро!

Cxemcast 067 – Zoë Mc Pherson
Інтерв’ю взяла Таня Войтко.
21.03.2019
Ми використовуємо файли cookies.