Cxemcast 064 – Koehler

Цей мікс схожий на те, що зазвичай чуємо у піктайм на Схемі. Ти так і задумував?

Саме так. Я планував зробити так, щоб сет звучав як піктаймовий бенґер — на Схемі в такі моменти люди геть дуріють.

У мережі дуже багато твоїх записів, подкастів і радіошоу, і всі вони звучать дуже по-різному. Ти не боїшся, що це трохи розмиває твій стиль?

Ні, не зовсім. Я граю треки різних стилів та жанрів, — але ті, які мені справді подобаються, звучать так, ніби в них усіх є спільне походження. Якщо тобі сподобався один з моїх техно-міксів, то один із моїх драм-н-бейсових чи ембієнтних міксів також буде до вподоби.

На твоєму Soundcloud є спеціальний плейліст з драм-н-бейс-міксами, а в описі твого подкасту для Hyponik написано, що ти таким чином повертаєшся до свого британського коріння. Розкажи про це.

Я народився в Бристолі — місті, де ніяк не оминеш драм-н-бейс і рейв-музику. Біля одного з торгових центрів в нас зазвичай стояв хлопець, який тягав із собою величезний гучномовець на візку. З нього лунала музика з великих рейвів — DreamScape, Helter Skelter.

Приблизно з одинадцяти років я почав скуповувати в цього хлопця сети Grooverider, Randall, Kenny Ken і тому подібне. Моєму старшому братові дуже подобався хеппі хардкор, тому він купував записи діджеїв штибу Douglal, Slipmatt і Sy. Один запис коштував три фунти, а два — п'ять фунтів.

Інколи ми купляли випадкові записи людей, про яких ніколи не чули, — наприклад, Карла Кокса чи Джона Діґвіда (сміється). Чесно кажучи, тоді ніхто з нас ні на чому музичному не знався, але це був чудовий спосіб розібратися.

Як у такій кількості різноманітних міксів не загубити своє звучання? Маєш добірку музики, яку завжди береш із собою на вечірки?

Я аж ніяк не стараюся бути еклектичним діджеєм. Намагаюсь просто обирати ті треки, які мені видаються найбільш футуристичними та атмосферними. З сильними ударними, важкими басовими лініями, дивними звуковими ефектами і т.д. Техно, хаус чи ембієнт — це справді не важливо, коли я впевнений, що в якомусь із моїх сетів цей трек спрацює. Чим більше експериментуєш з музикою, тим більше будеш нею дивувати.

Зараз ти в Болоньї, куди переїхав з Берліна. Не дуже звичний порух для електронного музиканта.

Я завжди мріяв бути музикантом і діджеєм, але ніколи не мріяв жити в Берліні. Рішення переїхати туди 4 роки тому було спонтанним. Я там чудово проводив час, і в цьому було багато плюсів та мінусів, але це не місце, де б я коли-небудь відчував себе як вдома. Бути музикантом та діджеєм у вихорі схожих на тебе людей, — це не завжди так весело, як здається (сміється).

Що цікавого зараз відбувається в Болоньї?

Болонья — прекрасне місто. Італія взагалі переповнена мистецтвом, історією та культурою, і це все справді надихає. Стосовно рейвів, місту пощастило мати крю Timeshift — вони постійно роблять дивовижні вечірки з класними гостями і чудовим звуком. Найголовніше, вони виховують цілеспрямовану і пристрасну аудиторію, яка завжди шаленіє на вечірці!

Гаразд, повернімося до Британії. Коли ти почав діджеїти й писати музику?

Після багатомісячного випрошування я врешті-решт переконав батьків купити мені найдешевший комплект Gemini на моє 12-ліття. Мікшер мав два регулятори звуку, кросфейдер, регулятор мастеру і звуку в навушниках — і все (сміється).

Гадаю, усе разом з колонками, підсилювачем, програвачами, мікшером та навушниками коштувало десь 300 фунтів. Тоді це було справді дорогим подарунком на день народження дитини, але дуже непоганим. Ця апаратура досі в мене і, крім мікшера, усе поки працює!

Розкажи про свій перший реліз на вайтлейблі від Skudge.

Я купив свій перший комп’ютер, щоб навчитись продюсингу, десь у 24 роки, й витратив близько п’яти наступних, щоб опанувати Logic і навчитись робити все у програмі. Але мені ніколи не вдавалось зробити звучання таким, яким я його собі уявляв, — брудним та приголомшливим.

До того мені вдалось відкласти трохи грошей на те, щоб закінчити магістратуру. Але потім я подумав, що тепер, маючи гроші, я можу купити якесь залізо і перевірити, чи це змінить моє звучання. Отже, замість того, щоб піти на магістратуру, я зробив божевільну річ і купив Roland SH-101 та ще багато-багато інших синтів.

Я пригадую, як вперше випробував SH-101 і подумав: «Ось, це воно! Це те, що я намагався зробити у Logic роками, і все, що я маю зробити зараз — це просто натиснути клавішу!» Протягом перших шести місяців після покупки я писав треки, які потім потрапили на мою першу платівку на Skudge White.

Також ти видавався на «анонімному» лейблі R-Zone. Що думаєш про концепцію такого лейблу?

Мені дуже пощастило видати реліз на R-Zone, я дуже поважаю і ціную DJ TLR. Мені здається, ідея видавати анонімні релізи — доволі шляхетна, адже тоді вся увага зосереджена на музиці. Але як бізнес-ідея вона була не найрозумнішою (сміється). У музичному світі потрібно постійно вигадувати нові способи привертати увагу.

Твої релізи зазвичай отримують хорошу оцінку від критиків. Їх слова якось впливають на те, що ти робиш?

Чесно, я досі шокований, що хтось взагалі знає про мою музику, тож так, мені приємно іноді натрапити на позитивний відгук. Однак, усе це ніяк не впливає на те, що я роблю і як я це роблю.

Розкажи про свою останню музичну знахідку, яка надихнула.

Якщо чесно, останнім часом мене зазвичай надихають далекі від музики речі. Тема сакральної геометрії все частіше пролазить у мої розмови з друзями, і, повірте, якщо вам треба вбити настрій у розмові під час вечірки, це ідеальна зброя!

Ти вже грав в Україні два роки тому на київській вечірці Arma Comes Closer. Пам‘ятаєш щось звідти?

Так, звісно. Це була дуже класна вечірка, незабутня атмосфера у кожному залі. Але, пам’ятаю, я постійно там губився (сміється), те місце просто величезне!

Дуже часто говорять про твій краківський сет з Геленою Гауфф на Unsound 2015...

Так, було справді весело, і Гелена Гауфф, безсумнівно, найбільш рок-н-рольна діджей сучасності. Було дуже приємно грати з нею.

А як зазвичай поводишся на вечірці ти? Ти вже сконцентрований на своєму сеті, коли приходиш, чи просто відпочиваєш і не переймаєшся?

Я завжди ставлюсь до своїх виступів дуже серйозно, намагаюся підготуватися якнайкраще. Завжди зважаю на місце, де гратиму, на лайн-ап, тайм-ап… Але щойно поставлю перший трек, усе одразу переходить в стан «Та пішло воно все нафіг, їбашимо!».

 

Інтерв‘ю взяв Дарко Лісень.