Це один із найбільш еклектичних міксів для Схеми за останній час. Розкажи детальніше, що тут усередині.

Це свіжозірваний букет нової музики, яка мені страшенно подобається і якою я б хотів поділитися з усіма. Поки я готував цього поганця, я постійно думав про юну енергію київських рейверів, щодо якої зараз стільки розмов. Перша година – це дуже потужна клаб-підбірка, а фінальні 30 хвилин – більш експериментальна частина, де я залишив музику діджеїти себе саму, аби продюсерські задуми говорили за себе.

Від Нью-Йорка до Києва відстань, м’яко кажучи, немаленька. Як ти став частиною ростеру Схемкастів?

Мені пощастило познайомитися у Нью-Йорку з дуже серйозними київським рейверами. Нас поєднав мій любий друг Шон (Шермерхорн) aka DJ Sofiia, який фотографував Схему і грав на ній.

З Лагосу – найбільшого міста в Нігерії, де ти виріс, – до Нью-Йорка добиратись ще довше, ніж з Києва. Чого ти переїхав у Нью-Йорк і як звикав до нової країни?

Я народився в США, та згодом матір відправила мене додому, тож я непогано занурився в африканську культуру. Повернувся в Америку в 2010-му, аби навчатися в університеті. Культурного шоку в мене не було, бо я до того проводив літні канікули в США з татом. А ще я швидко адаптуюсь. Потім я відкрив для себе електронну музику та рейви, і це стало наступним етапом мого життя. Зараз мені тут дуже затишно.

Ніколи не хотілось повернутись й організувати вечірку вдома, в Нігерії? Там це можливо, до речі? Ти знаєш щось про сучасну нігерійську сцену?

Насправді, це моя основна мета. Я поки вичікую, адже рейв-культура в Нігерії ще не дуже потужна, і нічне життя там зовсім інше, порівняно зі США чи Європою. Але організувати вечірку реально і я тримаю це в голові. Просто все треба продумати і реалізувати за слушної нагоди.

Я, звісно ж, стежу за музикою, яка йде з Нігерії. Там багато краси – набагато цікавіше за звичне і всюдисуще афробіт-звучання. Добре знати, що люди хочуть більшого.

Можеш назвати кілька імен?

Звичайно – Wavythecreator, Burna Boy, Mr Eazi і Tekno.

Розкажи про свою серію вечірок Groovy Groovy. Чому ти кажеш, що на ній обов’язково «пітніти»?

Усе почалося, коли я втомився від студентського нічного життя. Цікавого було небагато, тож я вирішив узятися за це сам. Починав у підвалах студмістечка в Нью-Джерсі, потім перемістився у Нью-Йорк, а те, що було потім – вже історія. Для мене рейв – це ритуал. Головна мета вечірки – вивільнити справжні емоції. Це може відбуватися на різних рівнях, але піт – це індикатор тієї інтенсивності, з якою ми виражаємо себе на Planet Groovy.

Рейв – це ритуал? Коли ти зрозумів це?

Я збагнув, що рейви – це щось більше, ніж просто розвага на вихідних, коли усвідомив, як сильно моє життя закручене навколо них. Це знання змінило мене, мій спосіб комунікації та те, як я ставився до життя з того часу, як поїхав з Нігерії. Усвідомлення того, наскільки я хочу побувати в кожному куточку цього світу (онлайн і офлайн), аби знайти цю магічну енергію, якої не можна навіть торкнутися, вразило мене. Згодом принципи рейву стали моїми життєвими принципами – P.L.U.R. (Мир-Любов-Єдність-Повага).

Збудження, коли тільки оголошуєш наступну вечірку, пре- і пост-рейвові ритуали, мій стан, у який я входжу, танцюючи… Усі ці штуки, які постійно повторюються, і визначають ідею рейву як ритуального досвіду.

Для тебе звична справа поставити трек і спуститися танцювати, поки триває твій сет. Навіщо ти це робиш? Не вистачає енергії, поки стоїш за діджейським пультом?

Чесно кажучи, я просто люблю танцювати! Я генерую стільки радості, коли танцюю і ділюсь музикою – навіщо себе стримувати? Моє ставлення до діджеїнгу також відіграє тут важливу роль. Я не підтримую думку, що діджей має якийсь особливий статус на вечірці. Для мене ми всі — рейвери, і маємо спільну мету – ритмічно рухати нашими тілами. Тож важливо руйнувати будь-які межі між танцмайданчиком і діджейкою.

Відвідувачі твоїх вечірок пітніють, поки танцюють. А як сильно доводиться попітніти тобі, поки ти організовуєш вечірку в Нью-Йорку, аби вона пройшла на прийнятному для тебе рівні?

Як коли. Деколи все йде належним чином, але рейв – непередбачувана штука, ти повинен бути ментально та фізично готовий. А втім, це все – плід любові.

І як ти готуєшся?

Я намагаюся займатись фізичною підготовкою, аби тримати тіло в формі. Окрім танців на рейвах, тут допомагають футбол, теніс і плавання. Організація вечірок добряче навантажує мозок, бо саме ти відповідальний за безпеку для всіх. Рейви дуже непередбачувані, тож організатори мусять бути готовими до всього, що б не сталося. Приготування їжі, цікаві розмови й ідеальна чистота в домі допомагають тримати в формі мій розум.

Зараз про нью-йоркську сцену говорять трохи менше, ніж про європейські сцени. Що відбувається у Нью-Йорку? Чи він цікавіший за, приміром, Берлін?

Сцена у Нью-Йорку просто сочиться талантами! Майже всі мої друзі пишуть музику. Я просто дурію, коли ми збираємося послухати один одного. Тут є ціла хвиля молодих і перспективних митців, і вони вже здобувають визнання в США і в світі. Мені дуже подобаються обидва міста. Нью-Йорк – це передусім різноманіття, а Берлін – ідеальний рейв-майданчик.

Можеш згадати кілька імен?

Тримай: The Dance Pit, Yogic, Douze, NK Badtz Maru, vveiss, Quest?onmarc, Acemom, Significant Other, MoMA Ready.

У розмові з The Fader ти зауважив, що для тебе діджеїнг – це «не надто серйозно», а «найкращий варіант – це спокійний, виважений та суб’єктивний підхід». А як з процесом відбору треків – що ти шукаєш і де? На що ти орієнтуєшся під час діґґінгу, аби потім бути настільки розслабленим?

Спокійний підхід — це щирий підхід. Мені найбільше подобається ділитись музикою, яка вражає мене особисто. Я адвокат «солодкої» музики, такої, яка б’є по емоціях. Діґґінгом я займаюся дуже неупереджено. Оскільки я провів значну частину життя, слухаючи музику з усього світу, я вже натренував вуха, щоби вони вирізняли саме ті елементи, які роблять просто трек дуже добрим треком. Складно пояснити, що саме я шукаю, це більше про відчуття. Я надзвичайно активний на Soundcloud, саме там я знаходжу величезну кількість нової музики та ділюсь нею.

Дуже хвалять твій минулорічний виступ на Sustain-Release. Тобі самому сподобалось?

Грати там – це була справжня магія. Поки що це мій найзаповітніший рейв-момент. Фестиваль був мені настільки дорогим, що в мене не було вибору, окрім як використати цю можливість по максимуму. Я почав готуватись задовго до старту сету і був приємно вражений тим, як люди реагували на нього. Цей сет, до речі, записаний, і я не можу дочекатися, щоб поділитися ним.

Але це все ж про похвали музичних критиків. Який сет найбільше запам‘ятався тобі самому?

Звісно, The Interface – Scene 2016, офіційний афтер фестивалю Movement в Детройті. Один з тих рейвів, які ілюструють, чому я так відданий цьому стилю життя.

Продюсингом ти займатись поки не плануєш, тож вся енергія – на Groovy Groovy? У що ця серія має вирости?

Так, зовсім не тягне в бік написання музики. Достатньо того, як мені зносить дах від творів інших людей. Я вірю, такий підхід допомагає розбудовувати стосунки між людьми та розвивати креативність. Мій найбільш улюблений комплімент – це коли після сету друзі розповідають, що відчули мою енергію крізь музику, яку я ставив. Можливість показати себе і пов’язати себе з чиїмись творами – це справжня магія. Організація Groovy Groovy – це один із моїх способів віддячити рейв-культурі, і я вже наперед смакую нові спітнілі вечірки по всьому світу.