Cxemcast 054 – M.E.S.H.

01. ???
02. Hagan — Glacier
03. ???
04. ???
05. Dreams — Energy
06. DJ CiroFox — Moments
07. No Light — Confesión
08. Fraxinus — Source Code
09. NAP — MC03
10. Ploy — Sala One Five
11. Physical Therapy — Leipzig Swing
12. ???
13. Thomas Krome — Electrobitch
14. Mistress — Lie Dormant
15. Bungalovv — Ulna
16. ???
17. M.E.S.H. — Interdictor

 

 

У чому полягає ідея цього мікса?

У тому, щоб віднайти енергійну інтенсивність, притаманну жанру big room, у несподіваних місцях.

В одному інтерв’ю ти говорив, що бути діджеєм — дивне заняття. Чому так?

Дивно грати щось, що по суті не надто цікаве. Водночас дивно грати щось справді дуже-дуже класне — тоді воно варте й того, щоб його оцінювати, щоб говорити про нього. Але вибух інтересу до діджеїнгу може бути чимось доволі банальним: він стає певним ремеслом. Хороші сети зазвичай вдаються продюсерам, які пишуть музику і формують досвід натовпу. Можливо, діджея варто уявляти як авіадиспетчера, який намагається вивести на посадку всі літаки, але робить це у своєму стилі, — тільки замість літаків у діджеїв музика.

Чому для тебе важлива політика? Гадаєш, ми можемо на щось вплинути? Коли я розмірковую про все це безумство, мені сумно, але, на жаль, я не вірю, що можна щось змінити.

Ми народились наприкінці ери масового ідеологічного психозу, за якого світом керують надпотужні, ультранасильницькі національні держави та корумповані мафіозні владні структури. Звісно, боляче постійно мати справу з ентропією, насильством, злом. Людям, схильним до емпатії, взагалі важче психологічно — навіть від самого перенасичення образами. Але я помічаю дедалі частіше, що музика і мистецтво радше постають як сфери утопій-конкурентів, а не як напрямки певної критики, або ж як засоби передачі своєї відрази до того, що відбувається навколо.

Минулого року ти грав у Києві. Які твої враження від міста і місцевої сцени?

Насправді, я був вражений київським контекстом, у ньому зустрічаєш органічний рейверський рух, а не якусь медійно розкручену вигадку чи великий фестиваль від спонсорів. І люди, як мені здалось, шукають там нових досвідів, і це щось зовсім інше, ніж рутинізований гедонізм, притаманний Європі. Утім, мій досвід перебування в Києві доволі обмежений, а значить і поверховий.

Стежиш за розвитком берлінської сцени? Наскільки вона змінилася з того часу, як туди переїхав?

Останнім часом я не помічав чогось особливого. Але я мешкаю в Берліні вже досить давно — звісно, за цей час тут відбулось багато змін.

Раніше ти робив клубні треки й експериментував у цьому напрямку. А куди рухаєшся зараз?

Я хочу створювати власну музику з тією ж спонтанністю й енергією, з якою граю діджей-сети. Тож зараз я намагаюсь створити систему, у якій це стало б можливо.

Яка музика на тебе повпливала останнім часом?

Я справді насолоджуюсь новими роботами Tzusing, Deena Abdelwahed, Oli XL, Fraxinus, Nkisi… Але коли працюю над чимось, слухаю не так багато музики.

Ти досі займаєшся графічним дизайном, чи лише робиш «візуалку» для M.E.S.H.?

Якраз нещодавно зробив обкладинку для релізу моєї подруги Сорайї (Bonaventure). Але робота графічного дизайнера мені дається вкрай важко. Я б збожеволів, якби робив це постійно. Проте, саме так я заробляв на життя, коли переїхав до Берліна: тоді я займався розробкою брендингу для мережі російських пекарень.

Що на твоєму мудборді, коли ти пишеш музику?

Анархістська космічна опера.

Незліченні ресурси.

Нутрощі цифрового.

Creepy Circus.

Брудний лист.

Дотепне, зле, круте.

Минулого року ти робив саундтрек до фільму «Інформаційні небеса». Було складно? Ти хотів би й надалі створювати музику для кіно- або мистецьких робіт?

Це стало справжнім випробуванням, але я багато чому навчився. Я надихався музикою до фільмів, створеною Едуардом Артєм’євим. Також я робив саундтреки для фільмів Александри Домановіч. Хоч я і знаю, наскільки складний і тривалий цей процес, я готовий повторити цей досвід знову. Але це має бути «саме той» фільм.

Плануєш щось релізити найближчим часом?

Так!

 

 

Інтерв'ю взяла Олександра Захаренко.