Cxemcast 052 – Rrrkrta

Розкажи про мікс. Як записували, яка у нього ідея?

Костя, який займається варшавським клубом K 55, дозволив записати його там. Ми позичили рекордер у Бартоша Кручинського. Разом з ним та моєю подругою Анею ми чекали на акцію протесту A Day Without a Woman (День без жінки), яка відбувалася неподалік. Мікс був записаний одразу, переважно з платівок. Ми вже забули, яка в нього була ідея, але, безперечно, Джастін Бібер був залучений (обирали між ним і Spiral Tribe, і Бартош вчинив мудро).

Як вигадали назву Brutaż?

Насправді, її вигадав Пйотр Курек, який проводив вечірки в Eufemia, що в Варшаві, перш ніж вони стали танцювально-орієнтованими. Brutaż — це польське написання французького слова «bruitage» («шум»). Назву треба вимовляти саме так — або ж викликаємо поліцію.

Яка концепція лежить в основі вечірки?

Ми веселимося та намагаємося створити простір один для одного. Але нам це рідко вдається — завжди приходить хтось нудний, і доводиться вдавати, що ми слухаємо музику.

Чому логотипом є баскетбольний м’яч?

Лазити в інтернеті весело. Це було перше цікаве зображення, яке ми знайшли. Це сильний і водночас нейтральний символ.

Ви плануєте поїздки з вечірками за межами Польщі?

У Польші ми влаштовували вечірки всюди, а в Кракові та Познані — навіть щомісяця. Ми також регулярно їздили в берлінський клуб ОHM, але це вже в минулому. Людей, яким справді цікаво підтримувати Східну Європу та слаборозвинені сцени, небагато — економічна рівність не входить до поняття інклюзивності, яке зараз в моді. Польський кордон перебуває за 100 км від Берліна, але жоден з польських артистів не грав у великому берлінському клубі протягом минулого року. Це круто, що ми якось почали вірити у те, що у сфері андеграундної танцювальної музики існує справедливий соціальний ліфт. Утім, хто саме сказав нам, що це правда? А що, якщо ці люди й місця не так вже й потрібні?

Що надихнуло тебе розвинути Brutaż до теперішнього рівня?

Усе розвивалося природно. Багато людей, які відвідують Brutaż, досить самосвідомі, але в якомусь неоднозначному сенсі: вони шукають альтернативний простір, шалений і тривожний одночасно. Клуби зазвичай намагаються нав’язати молоді свою ідентичність. А ми намагаємося йти за цією молоддю, а не створювати бренд, який продає штамповані звук і бачення.

Чи стикалися ви з якимись проблемами, коли тільки почали робити вечірки Brutaż?

Невдовзі після того, як все це почалося, ми перейняли Brutaż у Пйотра Курека і Kelo. Вечірки стали відносно великими попри те, що ми не були певні, як це взагалі робити. Ми завжди хотіли переосмислити клубний вайб. Деякі люди не люблять викликів — вони досі жаліються. Кожна вечірка збирає близько 300 осіб, і ми граємо доволі смішну музику, але негативна реакція досі доволі велика. Нас вважають або зарозумілими хіпстерами, які не знають, як правильно веселитися, або просто наркоманами. Проте, ми змирилися: критикуючи, критики виглядають круто, і ми раді за них. Бо в нас досі все гаразд.

Відчуваєш інколи, що коли ви робите такі неординарні вечірки, ви показуєте, що клубна культура не вписується у жодні рамки? Вже бачиш, як саме Brutaż вплинув на польське клубне життя?

Іноді відсутність освіти — це найкраща освіта, яку можна отримати. Проте, це не стосується боротьби проти сексизму, гомофобії та економічної дискримінації, якою треба займатися, зокрема вночі. Ми хотіли би більше працювати в цьому напрямку.

На які ще політичні зміни націлені події Brutaż?

Brutaż має бути безпечною гаванню, тож ми просто намагаємося уникати загрозливого настрою. Крім того, ми тепер знаємо, що танці голяка — не злочин.

Як ти складаєш лайнапи для вечірок?

Мені неймовірно пощастило потоваришувати з неординарними, талановитими діджеями та артистами різного походження. Ми намагаємося розширити нашу спільноту з кожною новою вечіркою, тому шукаємо виконавців, діджеїв та просто друзів, яких ми хотіли би представити тим, кого вже знаємо. Крім того, ми на 90% вінил-орієнтовані. Перш ніж ми бодай почали про щось говорити, люди вже ненавиділи нас за несерйозне ставлення. Тому ми вирішили стати серйозними.

Робиш букінги іноземних артистів — чи більше намагаєшся залучати місцевих чуваків?

Ми не оголошуємо лайнапи, але ідея завжди полягає в тому, щоб мати одного іноземного виконавця на ніч. Крім того, треба залучати менше «чуваків», а натомість дати більше місця жінкам. Локальні виступи важливі, тому що Варшаву взяли в заручники тек-хаус і велика техномафія, і в жодному з клубів не відбуваються нові виступи.

Що відбувається у Варшаві взагалі?

Переважно смог і агресивна реприватизація.

Наскільки я знаю, ви робите свої вечірки в місці під назвою Палац культури і науки. Розкажи про нього.

Це найбільший і найвідоміший будинок у Варшаві. Він збудований за проектом Льва Руднєва, автора «семи сестер» — будівель у Москві, які виглядають приблизно так, як і Палац культури і науки. Там є ресторан під назвою Cafe Kulturalna. Прибираємо всі столики, налаштовуємо саунд; люди постійно наштовхуються на стіл діджея, але навколо надто шумно, щоби кричати на них. Підготувати відповідне попередження ми завжди забуваємо.

Ти жив у Берліні протягом декількох років. Що тобі там подобалося? І чому ти вирішив повернутися?

Працюючи в такому магазині, як Record Loft, можна зустріти багато друзів, які виявляються дивовижними діджеями. Переїзд назад був очевидним кроком, тому що Польща, як і раніше, потребує поштовху, і тут є багато роботи, яку можна і треба зробити. «Андеграундна танцювальна музична індустрія» доволі нудна, тому краще дотримуватися панк-філософії у Варшаві, якщо ще є така можливість.

Як ти думаєш, чому навколо Берліна стільки галасу?

Завдяки історії міста з його безліччю сцен і спільнот, які виходять далеко за рамки техно-сцени. Берлін швидко змінюється, і в певному сенсі став жертвою власної слави. Деяким людям це набридає, тому вони їдуть звідти, але в цьому місті ще є багато живих, а тому надія не втрачена.

На кого з найменш помітних, але все ж крутих місцевих артистів і музикантів ти натрапив за час організації вечірок?

Незабаром ми випускаємо збірку з Transatlantyk (лейбл, яким керує Zambon), що складається з дев’яти дебютів (Aheloy, Antonina Nowacka, Random Code та 1 9 9 2). Окрім цього, є деякі люди, які занадто сором’язливі або занадто дивні, щоб їх не згадати: Girls to the Front — зін та вечірки, дивакуватий дует Qmam і Czayę, лейбл Wounded Knife (який вже не існує, на жаль), італійський діджей FVO, модульне ритмічне ембієнт-комбо Mirt and Ter, команда Mestiço і Martyna Bolanowska (найкраща ілюстраторка зі сфери «choo choo»).

Який твій улюблений спосіб шукати нову музику?

У музичному магазині, без штанів, розкидаючи навколо платівки й підбігаючи до випадкових людей, щоб заспівати їм пісню мого народу. Мій неулюблений спосіб — це коли натрапляєш на один з тих записів, які грав Владімір Івковіч, і розумієш, скільки це коштує.

Ти робиш свою власну музику? Де її можна послухати? Твоя сторінка Soundcloud виглядає доволі мінімалістично.

Так, ми робимо. І ні, я не роблю. Я нещодавно зробив сторінку на Soundcloud. Після всіх цих років я досі намагаюся зрозуміти, як презентувати себе як окрему сутність.

Які майбутні релізи очікуються на лейблі?

Після платівки Mchy i Porosty, яка прямо зараз доступна через Lobster Distribution і Side One, Brutaż випустить платівку Карло Маріа з дуету Punctum. Це буде за два місяці, а потім — збірка з двох платівок разом із Transatlantyk, присвячена виключно дебютам польських артистів; потім — пара польських міні-альбомів від Wiktor (також відомий як Souvenir de Tanger/Dyktando) та AARPS з Катовіце (найкращий запис живого виступу на цих просторах). Ще випустимо танцювальну платівку Сильвії Кастель, яка також релізитиме нетанцювальний альбом на Blackest Ever Black. Крім того, ми щойно отримали неймовірно захопливий матеріал від 34.10.3402 з Белграда. Сподіваємося, зможемо виконати принаймні половину плану. Нам потрібно звільнити більше місця для жінок, нам просто не вистачає релізів від жінок. Ми всі потрапимо в пекло за це.

Які плани на 2017 рік?

У новій великій темряві ми нарешті втілимо мій таємний план! І мами, мами дуже важливі.

 

 

Інтерв'ю взяла Олександра Захаренко.