Cxemcast 018 – Potreba
Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.
30.06.2015

Cxemcast 018 – Potreba
Інтерв'ю взяв Богдан Конаков.
30.06.2015



01. Kapri
02. Schematics
03. Dancing Karateli
04. Raspil & Otkat
05. Affect


 

Чим твій сольний проект відрізняється від Indirect?


Перш за все, Indirect — це робота двох людей. Це музика, у якій інструментальність деколи диктує композицію, але частіше це все ж свідомий вибір засобів. На противагу, Potreba — це часто спонтанна музика, яка сама визначає, як їй розвиватися. Складність у тому, аби якомога швидше вловити це відчуття.


Тобто, Potreba працює за методом хаосу, невизначеності?


Потреба — це щось, що необхідно втамувати; енергія, якій треба дати вихід. До речі, про цю назву я почав думати набагато пізніше, ніж почав так підписувати треки. Це радше метод, у якому процесом керує фантазія, спроба схопити те, що неначе почув подумки. Тому хаос і невизначеність — це лише включені в композицію елементи, але не сам метод. Тут є певний момент відмови від аналізу.


Тобі потрібен для цього характерний сетап? Що саме ти використовуєш для написання треків і гри наживо?  


Для написання треків сетап навдивовижу простий — робоча станція, навушники або монітори, мікшер для запису інструменів, клавіатура — коли треба щось швидко награти. У програмних застосунках я ціную різноманіття: Live, Reaper, Traction, Cool Pro, Soundforge, — усі вони мають свої сильні й слабкі сторони; я намагаюся використати кожен засіб там, де він працює найкраще.

Моя улюблена техніка — семплування. Навіть працюючи з простими синтезованими хвилями, я на певному етапі починаю їх семплувати. Частково це виходить через те, що деякі мої інструменти не підтримують MIDI (синтезатор «Маэстро», наприклад). Також на мене сильно впливають дабові прийоми: мікшер як інструмент, неприродньо завищена еквалізація та використання деяких ефектів як повноцінних інструментів. Мій лайв-сетап: чотири семплери, мікшер і ділей.


Уже є релізи?


Поки релізів немає. Є матеріал, який я вже давно готую, але хочу його довести до певної кондиції. Паралельно з цим шукаю релізера. Хочу, аби ці записи не загубилися в інформаційному потоці.


Що тебе приваблює в тому, аби бути музикантом, продюсером і діджеєм саме тут і зараз?


Зараз ми живемо енергією, яка вивільнилася під час протестів і війни. Є відчуття залученості в музичне життя; є попит на тих, хто вміє відволікати від жорстокої реальності. Між музикантами й публікою завжди була дистанція, і лише у танцювальній культурі вона суттєво скоротилася. Деякі музиканти це ненавидять, деякі обожнюють.

Діджеї зараз найближчі до енергії людей — майже як шамани. Прослуховування танцювальної музики для мене абсурдне — так ми втрачаємо атмосферу клубу, певну ритуальність. Танцювальну музику необхідно танцювати! Але тут виникає цікаве запитання: а під що зараз не вийде потанцювати? Мені особисто дуже цікаво, що саме в музиці напряму взаємодіє з тілом. Мені здається, музика має бути співвідносна рухам тіла — аби ритмічні пульсації відповідали рухам людських кінцівок.


Тобі не здається, що наша уява також пульсує під музику, створюючи в голові якісь образи?


Мені здається, це радше процес спостереження: коли я дивлюся на вогонь, у мене складаються схожі асоціації — це завше розмірена пульсація. Як на мене, для музики важливо створити те, що можна так само розглядати — сукупність текстур, свій власний простір. Це немовби “другий рівень” тканини на своєрідному “скелеті”.


А що тоді можна назвати “шкірою”?


Мастеринг (сміється). Якщо все складено добре та гармонійно, на цьому етапі важко щось зіпсувати. Хоча ця аналогія може бути не зовсім коректна. Музику ще можна розглянути як будівлю, у якій повсякчас змінюється розташування стін і стелі. Якщо фундамент закладено, залишається будувати лише вгору, допоки це ще можливо.


Чи не перетворює це музику на конструктор? Здається, так втрачається її “магія”.


Так, це правда. Я звинувачую в цьому суспільне поклоніння “залізу” — всі знають, як зробити біт 4х4. Маю віру, що порятунок прийде з боку спеціалізованих машин; але треба завжди пам’ятати, як це було в класиків,— Punish Your Machine!


А що ти думаєш про доступність програмного забезпечення? Софт також спрощує процес творення музики?  


Так, раніше софт був схожий радше на те, що можна знайти в лабораторіях: Generic UI, безліч контр-інтуітивних повзунків — без ідеї й дисципліни там нічого не вийде. Із “залізом” ці ідеї втілювати було важче, згадати зоча б семплери на флоппі-дисках — це морок!


Можливо, електронна музика просто стала фолком?


Це справді сучасна музична мова повсякдення.


Тоді чи треба зберігати локальність такої мови?


Гадаю, важливіше шукати актуальні теми. Сам словник не дуже важливий — колорит з’являється від сполучення слів.


Техно в Україні стало рефлексією на суспільні події?


Як на мене, вирішальний момент — це загальний збір багатьох людей. Є відчуття, що потрібно утворювати зграю, інакше поодинці нас просто переб’ють. Інші музичні форми чомусь зібрати таку кількість людей не в змозі.


Чи це пояснює, чому в нас на кожній вечірці гуляють так, наче вона остання?


Суспільні події згенерували величезну кількість енергії — зараз її навіть забагато. У клубній культурі діджей не має тієї ролі, місця, яку має музикант у концертній залі. Ціль діджея доволі скромна — підтримати людей у танці якомога довше, допомогти пережити ніч. Вечірки допомагають випустити пару, зняти напругу. Наше клубне життя раптом пожвавилося, за ним стало цікаво спостерігати. Але це пожвавлення — своєрідна переробка цієї суспільної енергії.


Як думаєш, довго це триватиме?


Цього ніхто не знає. Мені хотілося б, аби був якийсь спільний плід — локальні колоритні сцени, які б і вписали нашу музику в історію.


Наскільки важко бути музикантом в Одесі?


Важко! Попит на музику невеликий, відчувається провінційність. Артистів наче багато, але ситуація з музикою вганяє в смуток.


Подейкують, ти допомагав Вакулі з його матеріалом, це правда?


З музикою ні, але допомагав у створенні обкладинки альбому A Voyage To Arcturus.


Ти ще й малюєш?


Так, за освітою я живописець. Власне, Indirect замислювався саме як проект двох художників.


Живопис обігнав у розвитку музику?


Ні, розриву взагалі немає. Художники зараз використовують Photoshop так само, як музиканти використовують Ableton. І повільна живописна техніка, до речі, жахливо відстає від швидкісного інфообміну. Хоча ось завше існуватиме попит на “позачасові” речі — але це доволі маргінальний інтерес.


Таким чином, розвиток мистецтва залежить більше від розвитку технологій, а не від нових ідей?


У ХХ сторіччі відбулося штучне фокусування на авторах, які досліджували процеси особистої й творчої еволюції. Для всіх інших була лише технологія — фотографія, платівки. Після панку та його ідеї пристосування техніки для своїх потреб, ми переходимо до якогось нового етапу. Загалом, наше сучасне життя саме про технологію, так.  


Ти якось показував свій дивний семплер. Яким був би твій ідеальний інструмент?


Я уявляю собі щось подібне до ROLI Seaboard або Haken Continuum — щось, що дозволяє керувати синтезаторними текстурами через пітч; гучність і тембр без ручок, колес і педалей. Щось настільки ж зручне, як клавіатура фортепіано; щось, що наділяє таким самим зв’язком між руками та звуком. Наразі всі синтезатори, якими я користувався, були наділені якоюсь вадою інтерфейсу. Утім, мені подобаються інструменти Novation.

Якщо ж говорити про те, що робить диригент (як і діджей), — там потрібен новий формат, який дозволив би керувати звуком більш абстрактно — “м’якіше атака”, “уповільнення та підвищення інтенсивності” тощо. Інтерфейси Max/MSP, Pure Data і їм подібні мене поки відштовхують. Потрібно лише створити гарний інтерфейс, аби між руками й звуком знову з’явився зв’язок.


Ти не прихильник модульного синтезу?


Я знаю цей тип синтезу і колись навіть зробив невеличкий синтезатор з двох осциляторів, фільтру та  LFO на "бананах". Єдиний знайдений мною плюс — дуже грубий звук, який цифра створити не здатна. Зараз я використовую VAZ Modular. Але світ модулярів — це прості звуки.


Ти часто діджеїш. Наскільки сет для тебе відрізняється від лайву?


Діджеїнг для мене — це вибір пісні, під яку людям буде комфортно. Коли я діджею, я просто отримую задоволення й мало думаю про те, що гратиме далі. Важливо, що я дуже гарно знаю всі треки й добираю лише те, що затрималося у мене в голові й не хоче йти.

Лайв навпаки — завжди має чіткий план. Часто я планую сам лайв стільки ж часу, скільки працюю над матеріалом у ньому. Тут важливо відрепетирувати виконання, знати достеменно кожен звук, кожен луп. У лайві спершу твориться структура, а далі вже імпровізація — вільна робота зі звуком.


А що ти грав у міксі? Там є твої треки?


Там тільки мій продакшн.


У тебе там навіть брейкбітові мотиви з’являються?


Спершу я писав саме в стилі 90-х — тривалий час працював з Fruity Loops 2.5, Rebirth 338. Потім з’явилася нагода використати драмлупи. Пізніше я став шукати оригінали пісень, звідки їх вирізали; сам різав усе, що потрапляло під руку. У цьому сеті є певна ретроностальгійна спроба відтворити те відчуття, коли я вперше почув дебютний альбом Prodigy.


До речі, ти не думаєш, що варто нарешті відпустити 90-і?


Час давно настав, але ж вони не відпускають! Важко довести загалу, що вигаданий тобою стиль вартий уваги.


Яким бачиш майбутнє твого сольного проекту й Indirect?


Не дуже хочеться загадувати наперед. Майбутнє буде таким, яким ми його зробимо.


Що б тобі хотілося зробити як музиканту?


Спершу хотів би зробити велику роботу — хвилин на 60-90 зв’язної історії. А ось у майбутньому хотілося б керувати своїм оркестром.

Ми використовуємо файли cookies.