Cxemcast 063 – N.M.O.
Інтерв’ю взяла Таня Войтко.
25.10.2018

Cxemcast 063 – N.M.O.
Інтерв’ю взяла Таня Войтко.
25.10.2018





В інтерв‘ю для SHAPE platform ви згадували: «Ми намагаємося досліджувати те, що ніхто інший не досліджує. Наприклад, роль аудиторії у клубі». Що ви маєте на увазі?


Мортен Дж. Олсен: Ми намагаємося взяти під сумнів уявлення про аудиторію, яка ніби має бути пасивним спостерігачем, щоби вона змогла брати участь в тому, що відбувається на сцені. Ми кидаємо їй виклик і порушуємо питання взаємодії митця й глядача. Схема — наше перше шоу, де ми грали зі сцени. Це для нас щось нове.


Рубен Патіньйо: Ми намагаємося зробити наші шоу більш динамічними. Коли ми граємо посеред зали, люди можуть бачити, що ми робимо. Вони можуть підійти, доторкнутися до нас, запропонувати пляшку пива. Крім цього, ми самі постійно рухаємося, і тим самим можемо створити щось динамічне.


Виходить, аудиторія визначає те, куди рухається ваше шоу?


Р. П.: Насправді, так і є. У нас завжди є підготовлений сценарій, сет, але під час, приміром, виступу в Києві на нас дуже вплинула енергія танцмайданчика, і тому ми грали активніше, ніж зазвичай.


І як ви взаємодіяли з публікою, перебуваючи на сцені? Вам було комфортно?


М. Дж. О.: Річ у тім, що ми завжди шукаємо оптимальне звучання. Жива акустика приміщення — це зазвичай найкраще звучання, яке може бути взагалі. Таку енергію дуже складно відтворити на сцені, де стоять маленькі монітори, і зокрема тому ми надаємо перевагу тому, щоби грати в центрі.


Р. П.: Звісно, коли ти на сцені, ти відокремлюєш себе від публіки. Опосередковано розумієш, що діється на танцмайданчику, але все ж не розумієш напевне. Окрім цього, тут йдеться про два геть різні типи звучання — звук з моніторів і живий звук посеред танцмайданчика. Останній — до біса гарний.


Виходить, ви маєте певне уявлення щодо того, як саме слухач має сприймати вашу музику?


Р. П.: Усе залежить від контексту. Гадаю, ми прагнемо інтенсивності звукового досвіду, комбінуючи його з деякими перформативними елементами, які, буває, виглядають кумедно.


Наскільки цей контекст важливий для N.M.O. взагалі?


М. Дж. О.: Не надто. Та водночас контекст, у якому ми опиняємося, все ж визначає сприйняття нашої музики. Приміром, якщо помістити нас в арт-середовище, то музику сприйматимуть геть інакше, ніж у клубі.


Р. П.: Ми загалом робимо одне й те саме усюди, але все ж намагаємося адаптуватися під конкретний захід. Наприклад, у музеї ми вільніше взаємодіємо з простором, ніж у клубі чи на фестивалі, де є сцена.


М. Дж. О.: Але з іншого боку, в музеях навряд чи відчуєш ту енергію, яка є у клубі в прайм-тайм. Енергія двох тисяч людей о третій ночі — це надзвичайно круто.


Ваші виступи не схожі ні на що з того, що я коли-небудь бачила. Не можу не запитати про перформанс і ваші специфічні рухи. Ви називаєте це фітнесом, так? Як виникло таке визначення?


М. Дж. О.: Воно пов’язане з військовим стилем гри на барабанах. Відтискання, присідання, інші військові вправи — ось що супроводжує цей стиль гри. Це жарт — й інколи люди дуже смішно на нього реагують. Деякі хлопці гадають, що вони справді круті й починають відтискатися!


Р. П.: Усе залежить від контексту. Коли люди не знають, це жартома чи серйозно, вони відчувають невизначеність, і це цікаво.


Ви готуєтеся до перформансів? Чи лише імпровізуєте?


М. Дж. О.: Частково готуємося, але водночас залишаємо простір для імпровізації.


Р. П.: Деякі частини ми можемо розтягувати чи скорочувати — залежить від ситуації на танцмайданчику.


Поговорімо про концепцію N.M.O. Ви вигадали визначення «military danceable space music» і «fluxus techno». Ви схильні аналізувати свою музику, так? У неї є певний месидж?


Р. П.: Так. Своєю музикою ми хочемо врятувати світ.


М. Дж. О.: І так, і ні. Ми лишень намагаємося виражати наші ідеї...


Р. П.: І розбіжності.


М. Дж. О.: Ми живемо у воєнізованому світі, а спілкуємося переважно в інтернеті, а це — військова розробка. Ми говоримо про простір й просторову музику, бо нам подобається пересуватися певним майданчиком, не обов’язково сценою. Ми посилаємося на ідеї арт-руху Флюксус. Воно чимось нагадує неодадаїзм, а дадаїзм був антивоєнним рухом. Ми поділяємо їх ідеї, але ми не частина цього руху. Для мене це радше про світовідчування, у рамках якого ти не ставишся надто серйозно до себе, — але, безперечно, серйозно ставишся до роботи.


Р. П.: На нас впливає все, що відбувається у контексті політики й глобальних аспектів. Ми всотуємо все це, але залишаємося іронічними.


Ви використовуєте ці принципи у своїх перформансах?


М. Дж. О.: Не зовсім. Ми радше нашаровуємо елементи з неочевидних 

джерел. Можемо взяти щось по суті дуже просте, але потім застосувати до нього геть незвичайну логіку.


Р. П.: Це таке собі «заняття №1». Ми обираємо дисципліни й пропонуємо щось штибу вступного заняття для їх вивчення: приміром, перше заняття з математики, з лінгвістики чи з історії мистецтв. Потім ми збираємо всі ці заняття докупи. Вони можуть бути позірно дуже прості, але разом вони створюють щось складне й доволі дивне. Уявімо «Сприйняття звуку: заняття №1». Якщо Мортен ходитиме з барабаном з однієї точки в іншу, змінюючи таким чином розташування джерела звуку, люди думатимуть: «о, цей звук рухається». Якщо ще й я почну грати щось із жорстким басом на величезній звуковій системі, це вже буде чимось іншим.


Концепція N.M.O. була такою завжди чи ваші наміри на самому початку були іншими?


М. Дж. О.: Не певен, що вона змінювалася. Були паузи, а потім ми знову концентрувалися на проекті. Загалом, у нас була чітка ідея створювати патерни, які б базувалися на простих «заняттях» з різних сфер.


Р. П.: Нас цікавила антропологія, ми досліджували музикознавство й шукали різноманітні ритми в різних культурах і традиціях, щоб залучити їх в нашу музику.


М. Дж. О.: Ми нашаровуємо культури з різних частин світу. Наприклад, беремо щось із Південної Америки й змішуємо з чимось із Іспанії.


Р. П.: Це схоже на семплування. Мортон вміє перетворювати те, що він чує, на ноти, а ноти — на ритм. Ми відштовхуємося від цього, а потім щось змінюємо й розвиваємо далі. 


М. Дж. О.: Подекуди ми не запозичуємо звуки, а просто надихаємося ними. Чи, радше, обмінюємося звуками — беремо ритм, зіграний на, приміром, ханґу, а потім залучаємо синтетичні звуки й мілітаристські ударні партії.


Як ви відкрили для себе всі ці джерела: військову гру на барабанах й мистецькі течії? Це все через ваш бекґраунд?


Р. П.: Ми сумістили наші досвіди, і з цього вийшло поле для діяльності. Це схоже на ідею бутлеґа. 1+1=3.


А що було до N.M.O.?


М. Дж. О.: Я був барабанщиком в нойз-гуртах. У нас геть різний бекґраунд. Приміром, Рубен — візуальний митець.


Р. П.: Я займався медіа-артом — грав на нервах. Ми якось зустрілися в Берліні, у нульових там була велика нойз-сцена. Це нас і пов’язало.


А серед яких явищ перебуває N.M.O. зараз?


Р. П.: Ми зіграли новий сет на Схемі. У ньому було більше футворку й рейву.


М. Дж. О.: Так, ми робимо щось штибу збоченого футворку. Намагаємося застосувати ритмічний малюнок у п’ять чвертей замість звичних «три на чотири». Це по суті схоже на прослуховування «трійок» і «четвірок» одночасно. Футворк — гарний приклад, у якому такий ритм майстерно застосовують, але коли його застосовуємо ми, це звучить ексцентрично. Інколи це важко сприймати, тож ми кидаємо собі виклик.


Р. П.: Ми змінюємо й складаємо звуки разом — наприклад, поєднуємо звуки Убера, машин і коней, надаючи всьому цьому нове значення.


М. Дж. О.: Так, і намагаємося використати звуки, що зустрічаються в одному темпі, для іншого темпу.


Вочевидь, ви надаєте нове значення не лише звуками — зміст абревіатури N.M.O. постійно змінюється.


М. Дж. О.: Ми вигадали складну для вимови назву з трьох слів, а потім почали змінювати її, бо вона нам не подобалася. Змінили на іншу, з такою самою абревіатурою, потім на третю. Це як з татуюваннями — вже не можеш зупинитися, і постійно хочеться ще.


Як розшифровується абревіатура зараз?


М. Дж. О.: Якби ж я міг це вимовити! Як ви кажете «my last nights» українською?


Мої останні ночі?


М. Дж. О.: «Ночі Мої Останні». Це наша нова назва.


Чому ви звернулися до української мови?


М. Дж. О.: Ми постійно змінюємо мову, хоч це і не є чимось принциповим. Кожна нова абревіатура — новою мовою.


Р. П.: Нам подобається використовувати єдину структуру, застосовуючи її до різних наборів звуків, адже у кожної мови вони різні.


Ці назви випадкові, чи кожна має певний сенс?


Р. П.: У них має бути граматичний сенс, це головне. Мабуть, деякі з них сенсовніші за інші.


М. Дж. О.: Для кожного великого проекту — релізу, платівки, іншої ініціативи — ми вигадуємо нову назву. Потім ми вигадуємо відповідне розшифрування абревіатури. Колись ми обидва жили в Нідерландах, тому вирішили назватися «Розвиток нідерландського суспільства». Це назва нашої першої платівки.


Р. П.: Так, Nederlandse Maatschappij Ontwikkeling.


Р. П.: Я б навіть додав, що ми змінюємо значення абревіатури перед кожним новим етапом — навіть перед концертами. Інколи це перетворюється на повний хаос.


М. Дж. О.: Так, ми отримували кілька скарг.


Р. П.: Людям здавалося, що ми будемо виступати в іншому місті.


М. Дж. О.: Ми додали назву одного міста в розшифровку абревіатури й всім здалося, що ми будемо там грати.


Ви згадували, що постійна зміна назв — найгірша маркетингова стратегія й водночас середній палець індустрії. Вас можна назвати антикапіталістами?


М. Дж. О.: В ідеалі, ми не зобов’язані себе просувати, але маємо зробити так, щоб нас запрошували грати. Значення нашої абревіатури постійно змінюється, і в таких умовах нам важко розповідати про проект. Мабуть, це добре! Неможливо продати проект, у якого немає назви або є назва, яка постійно змінюється. Як його продати, якщо він взагалі несправжній? У цьому сенсі ми антикапіталісти.


Багато людей стверджує, що вони проти капіталізму і маркетингу. А втім, вони все одно перебувають у цій системі.


Р. П.: І ми, безперечно, в ній перебуваємо.


М. Дж. О.: На жаль.


Ви шукаєте визнання?


М. Дж. О.: Ми шукаємо шляхів самозабезпечення. Якщо вам треба розбудовувати робочий діалог, визнання може вплинути, й ефект буде радше позитивним. Тому я вважаю, що воно, безперечно, має значення. Та водночас ні в кого з нас немає амбіцій стати…


Р. П.: Поп-зірками.


М. Дж. О.: Так, великими зірками.


Тобто ви б хотіли залишитися в тіні?


Р. П.: Особисто я — ні. Ми просто намагаємося бути вірними собі. І хоча ми, звісно, частина індустрії, ми намагаємося якнайменше зазнавати її впливу.


Розкажіть про ваші наступні кроки.


М. Дж. О.: Працюємо над наступним релізом. Він вийде на італійському лейблі Gang of Ducks.


І він вийде під новою назвою Ночі Мої Останні?


Р. П.: Можливо, ми використаємо щось із цього інтерв’ю чи лайву зі Схеми.


Так, ваш лайв був надзвичайний.


Р. П.: Угу! Ми ж грали лише півгодини.


М. Дж. О.: Півгодинна перешкода для танців.


Р. П.: Я дуже люблю критику. Якимось хлопцям з Resident Advisor вдалося описати нашу концепцію: вони сказали, що ми «dance blocking». Блокуємо танцмайданчик і не дозволяємо людям танцювати. Можливо, це і є наш стиль. 

 

Текст: TIGHT.

Ми використовуємо файли cookies.